З ПОЛІЦІЇ СТЯГНУТЬ 28 000 ГРИВЕНЬ ЗА НЕПРАВОМІРНИЙ ШТРАФ ВОДІЮ

В Єдиному державному реєстрі судових рішень з’явилось цікаве рішення Дзержинського райсуду міста Харкова у спорах щодо дорожнього руху, транспорту та перевезення пасажирів.

У справі № 638/4850/18 йдеться про те, що поліцейським неправомірно накладено адміністративне стягнення на водія, і тому таке стягнення було скасоване.

Однак цікаве у цій справі інше. Відповідно до рішення суду,  призначено "стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 28 000 (двадцять вісім тисяч) гривень 00 копійок". 

Ось так і вийшло, що за неправомірний штраф водію держава може заплатити майже 1000 у.о.

Однак, варто зауважити, що рішення ще не набрало законної сили, тому є всі підстави, що його можуть скасувати в апеляції.

Джерело: ZRADA

Основні ознаки, що відрізняють трудовий договір від договору цивільно-правового характеру

Відповідно до ч. 1 статті 21 КЗпП України трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Нормами статті 24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов’язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Натомість, цивільно-правовий договір – це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (стаття 837 Цивільного кодексу).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (стаття 901 Цивільного кодексу).

Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір – це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов’язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт чи послуг.

Тобто, предметом цивільно-правових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи. 

Укладення трудового договору

Роз’яснення надає головний державний інспектор Управління Держпраці у Полтавській області Алла Маковій.

Згідно ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується  виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов’язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, – також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 р. № 413 встановлено порядок та форму повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу.

Повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів:

засобами електронного зв’язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису;

на паперових носіях разом з копією в електронній формі;

на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п’ятьма особами.

Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”.

Джерело: http://pl.dsp.gov.ua

 

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ 
ПОСТАНОВА

від 17 червня 2015 р. № 413 
Київ

Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу

 

Відповідно до частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України Кабінет Міністрів України постановляє:

Установити, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів:

засобами електронного зв’язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису;

на паперових носіях разом з копією в електронній формі;

на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п’ятьма особами.

Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”.

Прем'єр-міністр України

А.ЯЦЕНЮК

Інд. 73

 


 

Додаток 
до постанови Кабінету Міністрів України 
від 17 червня 2015 р. № 413

ПОВІДОМЛЕННЯ 
про прийняття працівника на роботу

 

 

Джерело: ПРОТОКОЛ

Нашого клієнта, якого обвинувачують в особливо тяжкому злочині, звільнили з СІЗО

Більше року тому ми взялися за справу за обвинуваченням громадянина Х у вчиненні грабежу вчиненому групою осіб в особливо великих розмірах. Справа бере свій початок з 2014 року. Більшість часу, під час розгляду даної справи клієнт перебував в СІЗО. 20 серпня 2018 року його звільнили. Це маленька, але дуже визначна перемога яка заключається в цілому комплексі адвокатських дій які були спрямовані на звільнення його з під варти. Мало хто зрозуміє яка колосальна робота була пророблена стороною захисту для того щоб в ухвалі про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просто, закінчився строк. 

Далі будемо боротись, оскільки  впевнені в тому, що наш клієнт не винен в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні. Ще буде багато цікавих фактів, нових даних та недопустимих доказів…

Далі буде…


Обвинувачується:  у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.186 КК України, за що передбачена відповідальність до тринадцяти років позбавлення волі.

Захист здійснює: адвокат Євгеній Стельмах.

 

ВС: Залишення місця ДТП та ненадання допомоги потерпілому, який згодом загинув, не вважаються тяжкими наслідками, які обтяжують покарання відповідно до ст. ст. 135 та 286 КК України

ВС/ККС: Залишення злочинцем місця ДТП та ненадання допомоги потерпілому, який згодом загинув, не вважаються тяжкими наслідками, які обтяжують покарання відповідно до ст. ст. 135 та 286 КК України (ВС/ККС, № 566/606/15-к від 20 червня 2018 р.)

Фабула судового акту: Представляючи увазі юридичній спільноті подібні вироки ми відразу хочемо наголосити на  м’якості та соціальній несправедливості покарання, яке призначається за смерть людини внаслідок порушення злочинцем правил безпеки дорожнього руху.

Уявимо як  розуміє ситуацію пересічений громадянин. П’яний жлоб збив людину рухаючись заднім ходом по вулиці в місті. Побачивши це почав тікати, замість того щоб допомогти людині чи хоча б викликати швидку. Людина померла.  Хоча в суді визнав свою вину, відмовився давати показання по суті справи прикрившись ст. 63 КУ та тим більше матеріально допомогти родичам загиблого. Підлягає максимальному покаранню та тривалому  ув’язненню, яке відповідно до ч. 2 ст. 286 КК України або ст. 135 КК Украъни — "Залишення в небезпеці" складає 8 років позбавлення волі.    

Що робить суд? Суд першої інстанції призначає 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільняє від відбування покарання з випробуванням, встановивши злочинцю іспитовий строк 3 роки. Суд апеляційної інстанції зменшує покарання з 5 до 3 років позбавлення волі. Фактично злочинець, який вбив людину у стані алкогольного сп’яніння та втік з місця злочину, ні дня не перебуває за гратами.   

Чим ще цікава ця справа. Суд визнає винним злочинця за ст. 135 КК України, максимальна санкція якої також 8 років, проте призначає на її підставі покарання  1 рік 6 місяців, яке за сукупністю злочинів не впливає на строк остаточного позбавлення волі.

Далі відмінно працює адвокат злочинця. Він оскаржує вирок суду апеляційної інстанції та доводить у ВС, що ненадання  допомоги потерпілому та його смерть не вважаються тяжкими наслідками, які можуть згідно ст. 67 КК України обтяжувати покарання.  

Згідно ст. 135 КК України та ч. 2, ст. 286 КК України смерть потерпілого є кваліфікуючою ознакою злочину, та не може вважатися тяжким наслідком завданим злочином. Як  підкреслив ВС тяжкими наслідками є обставини безпосередньо пов’язані із самим злочином, але такі які виходять за межі його складу.

Відповідно до ч.4, чт. 67 КК України «Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує."  

Тобто, єдиною обставиною в даній справі, яка обтяжує покарання злочинця є вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння. Проте оскільки  судом призначене найменше покарання передбачене частиною 2, ст. 286 КК Україні, то не зрозуміло як це враховано.

 

 

Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

справа № 566/606/15-к

провадження № 51 — 1272 зпв 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в розширеному складі:

головуючого           Могильного О.П.,

суддів                        Білик Н.В., Ємця О.П., Кишакевича Л.Ю., Мазура М.В., Марчука О.П.,

Матієк Т.В., Наставного В.В., Остапука В.І., Щепоткіної В.В., Яковлєвої С.В.,

секретаря судового засідання Бражника М.В.,

за участю:

прокурора Генеральної прокуратури           Басюка С.В.,

захисника          Василика В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні заяви захисника Луценка Р.О. про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від               21 березня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014180160000584 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Старокостянтиніва, Хмельницької області та проживаючого по АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 286, частиною 1 статті 135 КК України.                

встановив:

Вироком Млинівського районного суду Рівненської області від 15 липня 2016 року ОСОБА_1 засуджено: за частиною 2 статті 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки;  частиною 1 статті 135 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців. На підставі статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1.  остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 3, 4  частини 1 статті 76 цього Кодексу.

Вирішено питання процесуальних витрат і речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він, 29 жовтня 2014 року, приблизно о 23.00 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем «Citroen Berlingo» реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 з увімкненим ближнім світлом фар, рухаючись заднім ходом по                    вул. Центральній в с. Підгайці Млинівського району Рівненської області, в порушення п.п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України, не переконався у безпечності свого маневру та під час руху заднім ходом допустив наїзд задньою правою частиною автомобіля на пішохода ОСОБА_2 В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід  ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження від яких                    ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у лікарні.

Крім цього, ОСОБА_1 усвідомлюючи, що в результаті наїзду на потерпілого ОСОБА_2, останній знаходився в небезпечному для життя стані і позбавлений був можливості вжити заходів до самозбереження, залишив його в небезпеці без будь-якої допомоги на місці дорожньо-транспортної пригоди біля паркану житлових будинків обабіч правої сторони дороги в напрямку руху автомобіля.  

Вироком Апеляційного суду Рівненської області від 06 жовтня 2016 року вирок щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 призначено: за частиною 2 статті 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки;  за частиною 1 статті 135 КК Українипокарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців. На підставі статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1.  остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

У решті вирок залишено без зміни.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2017 року вирок Апеляційного суду Рівненської області від        06 жовтня  2016 року залишено без зміни.

Вимоги заяви і узагальнені доводи особи, яка її подала

У заявах, у тому числі з урахуванням усунених недоліків, захисник Луценко Р.О., в інтересах засудженого ОСОБА_1, порушує питання про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2017 року щодо ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 1 статті 445 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII з підстави неоднакового застосування норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, а саме частини 4 статті 67 КК України і просить вирок апеляційного суду та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасувати, а кримінальне провадження направити на новий розгляд у суд апеляційної інстанції. Захисник стверджує, що суди апеляційної та касаційної інстанцій безпідставно визнали, як обставину, що обтяжує покарання «настання тяжких наслідків» не виключивши її, оскільки при встановленні об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК, було враховано, її як ознаку злочину, що впливає на його кваліфікацію. На думку заявника, касаційний суд неправильно тлумачить кримінальний закон, погоджуючись із твердженням суду апеляційної інстанції у цьому кримінальному провадженні про те, що «настання тяжких наслідків» у даному випадку буде, як обставина, що обтяжує покарання. Крім того, захисник зазначає про те, що ні в обвинувальному акті, ні у вироку суду першої інстанції як обставина, що обтяжує покарання — «настання тяжких наслідків» не були враховані.

Як приклад правильного застосування норми права заявник наводить висновки суду касаційної інстанції в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2013 року щодо ОСОБА_1, де з мотивувальної частини вироку виключено посилання на обтяжуючу покарання обставину «настання тяжких наслідків» з огляду на те, що кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, є смерть потерпілого або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що є тяжкими наслідками, а тому врахування як обставини, що обтяжує покарання, тяжких наслідків — є неприпустимим.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник Василик В.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 заяви з урахуванням усунених недоліків захисника Луценка Р.О. про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_1 підтримав, та просив їх задовольнити, вирок Апеляційного суду Рівненської області від 06 жовтня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2017 року скасувати, а кримінальне провадження направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Прокурор Генеральної прокуратури Басюк С.В. заяви захисника Луценка Р.О. підтримав частково та просив виключити з судових рішень щодо ОСОБА_1 посилання на обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_1 — настання тяжких наслідків.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідача, з'ясувавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи заяв, колегія суддів дійшла такого висновку.

Пунктом 1 параграфу 3 Перехідних положень до Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, що набрав чинності 15 грудня            2017 року, передбачено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, передаються до Касаційного кримінального суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд, з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.  

Згідно з вимогами статті 444 КПК України ( в редакції від 12 лютого 2015 року ) Верховний Суд України переглядає судові рішення виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.      

Зокрема, кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 переглядається на підставі, передбаченій пунктом 1 частини 1 статті 445 КПК України. Предметом перегляду є неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми права, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, передбаченої частиною 4 статті 67 КК, а саме питання про визнання, як обставину, що обтяжує покарання «настання тяжких наслідків», у випадку, коли особу, засуджену за частиною 2      статті 286 КК, визнано винуватою у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого.

Згідно з частиною 5 статті 453 КПК України, Верховний Суд України переглядає судові рішення у межах поданої заяви.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_1 був обвинувачений та засуджений за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого.

Суд апеляційної інстанції частково задовольняючи апеляційну скаргу прокурора в частині призначеного покарання своїм вироком від 06 жовтня 2016 року визнав обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_1 — настання тяжких наслідків.

Суд касаційної інстанції, не знайшовши підстав для задоволення касаційної скарги засудженого в цій частині, дійшов висновку про дотримання судом вимог кримінального закону при призначенні покарання, послався на наявність обставини, що обтяжує покарання — настання тяжких наслідків, та зазначив, що доводи касаційної скарги засудженого про необхідність виключення із судового рішення, обставину, що обтяжує покарання — настання тяжких наслідків, є безпідставними та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Отже, касаційний суд у справі ОСОБА_1 дійшов висновку про правильне застосування норм матеріального права та не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1  в цій частині та зміні вироку апеляційного суду щодо нього.

З рішення суду касаційної інстанції від 25 липня 2013 року, яке надане заявником на підтвердження підстави для перегляду, вбачається, що у подібних правовідносинах в іншій справі касаційний суд дійшов іншого висновку. Так, ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 286 КК, визнано винуватим у тому, що він порушив вимоги пунктів 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення  з автомобілем «Део Ланос», під керуванням ОСОБА_2, який рухався в зустрічному напрямку. Внаслідок зіткнення водій ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження за ознакою стійкої втрати працездатності більш, як на одну третину.

Касаційний суд пославшись на положення частини 4 статті 67 КК, виключив із мотивувальної частини вироку щодо ОСОБА_1 посилання як на обставину, що обтяжує покарання останнього — настання тяжких наслідків.

Тобто в подібній правовій ситуації суд касаційної інстанції констатував порушення вимог кримінального закону, а саме заборони враховувати при призначенні покарання обставину, яка одночасно є ознакою злочину.

Частиною 4 статті 67 КК України встановлено, що якщо обставина, яка обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу  як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то суд не може ще раз врахувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Оскільки, кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, є смерть потерпілого або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що є тяжкими наслідками, врахування як обставини, що обтяжує покарання, тяжких наслідків — є неприпустимим.

Колегія суддів приходить до висновку, що визнання обставиною, що обтяжує покарання засудженому ОСОБА_1 — настання тяжких наслідків, що виразилися в смерті особи є необґрунтованим, так як зазначена обставина є кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, а тому  заяви захисника Луценка Р.О. слід визнати обґрунтованими та задовольнити їх, вирок суду апеляційного інстанції в цій частині  необхідно змінити, виключивши з  нього посилання на обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_1 — настання тяжких наслідків.

Виключення цієї обставини не може впливати на зміну призначеного        ОСОБА_1 покарання, яке за своїм видом та розміром відповідає вимогам статей 5065 КК України.

Згідно зі статтею 455 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року               № 192- VIIу постанові, ухваленій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини 1 статті 445 цього Кодексу, має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, що була неоднаково застосована.

Висновок: Згідно пункту 5 частини 1 статті 67 КК України при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують визнаються тяжкі наслідки, вчинені злочином.

Під тяжкими наслідками, завданими злочином в наведеній статті розуміються ті суспільно небезпечні зміни в об'єкті кримінально-правової охорони, які викликані вчиненням злочину, але виходять за межі його складу. З урахуванням конкретних обставин кримінального провадження тяжкими наслідками можуть, зокрема, визнаватися смерть однієї чи декількох осіб, значна  шкода здоров'ю людей, майнова шкода у великому чи особливо великому розмірах тощо.

У даному конкретному випадку, в результаті  порушення правил безпеки дорожнього руху, було спричинено смерть потерпілого. А тому визнання обставиною, що обтяжує покарання засудженому ОСОБА_1 — настання тяжких наслідків, що виразилися в смерті особи є неприпустимим, так як зазначена обставина є кваліфікуючою ознакою кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України.

Керуючись статтями 453, 454, 455 КПК України в редакції Закону від 12 лютого     2015 року № 192-VII, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Верховний Суд

постановив:

Заяви захисника Луценка Р.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Рівненської області від 06 жовтня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від              21 березня 2017 року щодо ОСОБА_1 змінити: виключити з судових рішень посилання на обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_1 — настання тяжких наслідків.

В решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                            О.П. Могильний

Судді:            

Н.В. Білик Т.В. Матієк

О.П. Ємець В.В. Наставний

Л.Ю. Кишакевич В.І. Остапук

М.В. Мазур В.В. Щепоткіна                                                        

О.П. Марчук С.В. Яковлєва

Джерело: ПРОТОКОЛ

Практика ЄСПЛ: У ЄСПЛ нагадали про порядок вручення судових повісток

Публічне повідомлення учасників процесу про судове засідання на сайті суду, попри дотримання вимог національного законодавства, не завжди відповідає конвенційним гарантіям права на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у справі «Дріді проти Німеччини» (заява №. 35778/11), передає інформаційний ресурс «ECHR.Ukrainian Aspect».

Абдельхамід Дріді в рамках кримінального провадження був визнаний винним та засуджений до штрафу. Рішення суду було оскаржене в апеляції. Після цього засуджений знайшов роботу в іншій країні та виїхав за кордон, повідомивши суд про свою нову адресу.

Апеляційний суд, визначивши дату судового розгляду, оскільки обвинувачений був за кордоном, відповідно до національного законодавства розмістив повістку на сайті суду.

Адвокат Дріді дізнався про судовий розгляд за день до слухання (національні органи первинно позбавили його повноважень представляти обвинуваченого, втім це рішення не встояло в апеляції). Коли захисник дізнався про розгляд, одразу направив клопотання про перенесення слухання, оскільки не міг бути присутній на засіданні. Також він просив час на ознайомлення із матеріалами. Втім, суд ухвалив рішення про надання доступу до матеріалів у день слухання напередодні засідання та відхилив клопотання захисника про перенесення засідання. У день розгляду у відповідній ухвалі суд зазначив, що адвокат фактично відмовився від участі у справі, хоча знав про дату засідання, а обвинувачений взагалі не прибув без пояснення причин.

Оскарження цього рішення на національному рівні не мало успіху, то ж Дріді звернувся зі скаргою до Страсбургу.

У ЄСПЛ виходили з того, що національний суд знав про місце перебування обвинуваченого, втім у порушення ст. 5 Конвенції ЄС від 29.05.2000 про взаємну допомогу в кримінальних справах не переслав процесуальний документ поштою. Також високі судді звернули увагу на той факт, що представник Дріді у суді дізнався про дату слухання лише за день, а його клопотання про відкладення засідання було відхилено.

На підставі цього, попри той факт, що вимоги німецького процесуального законодавства були дотримані, ЄСПЛ констатував факт порушення ст. 6 (право на справедливий суд) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод: по-перше, виклик до суду публічним повідомленням не забезпечив присутності особи на засіданні, під час якого розглядалася апеляційна скарга цієї особи; по-друге, захиснику не надали можливості належним чином підготуватися до участі у засіданні, чим порушили право на ефективну юридичну допомогу.

З текстом прес-релізу рішення у справі «Дріді проти Німеччини» (заява №. 35778/11) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

Джерело

 

Обмеження суддів у можливості встановити особу свідка є підставою для визнання його показань недопустимим доказом

Процедура встановлення особи свідка, щодо якого вжито заходів гарантування безпеки, може бути проведена не кожним суддею. Уникнути порушення процесуальних строків та урівняти доступ суддів до державної таємниці допоможуть зміни в законодавстві. 

Хибна тактика

Відповідно до ч.1 ст.352 Кримінального процесуального кодексу «перед допитом свідка головуючий встановлює відомості про його особу та з’ясовує стосунки свідка з обвинуваченим і потерпілим». Однак у процесі розгляду справи виникають складнощі при встановленні таких відомостей, якщо відносно свідка вжито заходів гарантування безпеки. Особливо дана проблема є поширеною під час розгляду кримінальних проваджень за обвинуваченням осіб у вчиненні кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачено ст.307 («Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів») Кримінального кодексу, де як свідки беруть участь так звані закупні.

Відповідно до пп.9, 10 ч.2 ст.65 КПК не можуть бути допитані як свідки: особи, до яких застосовані заходи безпеки, — щодо дійсних даних про їх особи; особи, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, — щодо цих даних.

Утім, указана норма не звільняє суддю від обов’язку встановити особу свідка. На практиці сторона обвинувачення часто відмовляється надати суду відомості, які б дали змогу це зробити. Як на мотиви відмови зазвичай посилаються на те, що така інформація становить державну таємницю, процедура доступу до якої складна й передбачена для обмеженого кола осіб.

У свою чергу не всі судді наполягають на доступі до інформації щодо особи свідка. Зіткнувшись із відмовою прокурора надати вказані відомості, судді використовують такі прийоми для перевірки особи свідка:

 звертаються до суду, де судді мають доступ до державної таємниці, аби встановити особу свідка в режимі відеоконференції;

 допитують як свідка оперативного працівника, котрий підтверджує особу свідка, щодо якого вжито заходів гарантування безпеки.

Найгірший варіант — коли суддя «наосліп» допитує свідка, спираючись лише на запевнення прокурора, що це саме та особа, стосовно якої вжито заходів гарантування безпеки. Проте така практика видається хибною.

Заборона розголошення

Суддя, який проводить розгляд кримінального провадження, повинен мати можливість установити особу свідка, особисто дослідити надані докази (у тому числі показання свідка), що відповідає принципу безпосередності дослідження показань. В іншому разі суддя не зможе бути впевненим, що він приводить до присяги та допитує особу, яка дійсно є свідком у кримінальному провадженні.

Державною таємницею відповідно до положення ст.1 закону «Про державну таємницю» від 21.01.94 №3855-ХІІ є «вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані… державною таємницею і підлягають охороні державою».

Для встановлення, яка саме інформація вважається державною таємницею, вказаний закон відсилає до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом Служби безпеки від 12.08.2005 №440.

Інструкція про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затверджена спільним наказом від 16.11.2012 №114/1042/516/1199/936/1687/5, так само містить посилання на цей звід. Так, у пп.5.1, 5.2 інструкції передбачено необхідність засекречення відомостей, які дають змогу ідентифікувати особу, щодо якої проводиться або планується проведення негласної слідчої (розшукової) дії, розголошення яких створює загрозу національним інтересам і безпеці. Засекречування таких матеріальних носіїв інформації здійснюють слідчий, прокурор, працівник уповноваженого оперативного підрозділу, слідчий суддя шляхом надання на підставі зводу відповідному документу грифа секретності.

Відповідно до п.4.1.6 зводу «відомості про зв’язок ознак особи, яка бере участь у кримінальному судочинстві і взята під захист згідно з чинним законодавством у зв’язку з виникненням загрози

її життю чи здоров’ю і стосовно якої проводяться або проведено заходи щодо зміни персональних даних або зовнішності чи місця проживання, з її попередніми індивідуальними ознаками» мають ступінь секретності «Цілком таємно», а суб’єктами режимно-секретної діяльності, державними експертами яких прийняті рішення про віднесення інформації до державної таємниці, є Державна прикордонна служба, Міністерство внутрішніх справ, Національне антикорупційне бюро, Національна поліція, СБУ, Служба зовнішньої розвідки.

Згідно з п.4.12.3 зводу рішення про необхідність засекречування або розсекречування відомостей про зміст матеріалів дізнання (досудового слідства) з питань, які містять інформацію, віднесену до державної таємниці, приймає керівник органу дізнання самостійно або за поданням зацікавленої сторони. Вказані відомості можуть мати ступінь секретності «Особливої важливості», «Цілком таємно», «Таємно». Суб’єктами режимно-секретної діяльності, державними експертами яких прийняті рішення про віднесення інформації до державної таємниці, є Збройні сили, Державна кримінально-виконавча служба, Державна митна служба, Державна прикордонна служба, МВС, НП, СБУ.

Таким чином, інформація про особу свідка, щодо якого вжиті заходи безпеки, становить державну таємницю.

Доплата за секрети

Водночас у ст.27 закону №3855-ХІІ передбачено можливість надання доступу громадянам до держтаємниці. Відповідно до ч.6 вказаної статті Голові Верховного Суду України (хоча зараз найвищою судовою установою є Верховний Суд. Тож Голова ВС не входить до переліку осіб, визначених ст.27. — Прим. ред.), Голові Конституційного Суду доступ до державної таємниці всіх ступенів секретності надається за посадою після взяття ними письмового зобов’язання щодо збереження держтаємниці.

Вказана норма встановлює особливий, спрощений, режим доступу перелічених посадовців до інформації будь-якого ступеня секретності. Однак це не означає, що інші судді, незалежно від суду та інстанції, позбавлені можливості доступу до держтаємниці. Закон таких обмежень не містить.

Згідно із ч.2 ст.27 закону №3855-ХІІ рішення про надання доступу до конкретної секретної інформації та її матеріальних носіїв приймають керівники державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, в яких виконуються роботи, пов’язані з державною таємницею, або зберігаються матеріальні носії секретної інформації. Зважаючи на викладене, можемо твердити, що особами, уповноваженими приймати рішення про надання судді доступу до інформації про свідка, стосовно якого вжиті заходи безпеки, є керівники держорганів, зазначених у зводі.

Отже, чинне законодавство передбачає можливість надання судді доступу до держтаємниці та регламентує відповідну процедуру. Більше того, у ч.8 ст.135 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII суддям передбачена виплата щомісячної доплати за роботу, пов’язану з доступом до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації:

 відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», — 10% від посадового окладу судді;

 відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», — 5%.

Доступ та допуск

Водночас слід розрізняти поняття «доступ до державної таємниці» та «допуск до державної таємниці». Виходячи зі змісту визначень, наведених у ст.1 закону №3855-ХІІ, допуск до держтаємниці полягає в праві громадянина на загальний доступ до секретної інформації. Такий допуск буває трьох форм, залежно від ступеня секретності відомостей. У свою чергу під доступом до держтаємниці слід розуміти дозвіл, що надається громадянину, на ознайомлення з конкретною секретною інформацією, провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею.

Однак, якщо допуск очільників ВСУ та КС до держтаємниці, по суті, презюмується і вони мають доступ до держтаємниці всіх ступенів секретності, то для інших суддів спрощений порядок отримання такого доступу законодавством не передбачений.

Відповідно до положень чч.1, 3 ст.517 КПК досудове розслідування та судове провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, проводяться з дотриманням вимог режиму секретності. До участі в такому провадженні допускаються особи, які мають допуск до держтаємниці відповідної форми та яким надано доступ до конкретної секретної інформації та її матеріальних носіїв.

Отже, надання судді доступу до секретної інформації відбувається в загальному порядку, за умови оформлення допуску до держтаємниці, як передбачено ч.1 ст.27 закону №3855-ХІІ. Відсутність у судді допуску до держтаємниці позбавляє його можливості дослідити матеріали, які її містять, та здійснити слухання справи.

На практиці поширені випадки, коли відсутність у судді допуску до держтаємниці стає підставою для передання справи на розгляд до іншого суду. Наприклад, Апеляційний суд Харківської області задовольнив подання в.о. голови Фрунзенського районного суду м.Харкова про направлення клопотання старшого слідчого про надання тимчасового доступу до речей та документів у кримінальному провадженні до іншого суду у зв’язку з тим, що в райсуді відсутні судді та працівники апарату, яким надано допуск до держтаємниці.

У подібній ситуації винесена ухвала колегії суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду, задоволено клопотання прокурора відділу ГПУ про направлення кримінального провадження з Бориспільського міськрайонного суду Київської області до Печерського районного суду м.Києва. Ухвала мотивована тим, що окремі матеріали містять відомості, що становлять держтаємницю, та їм надано гриф «Таємно» й «Цілком таємно». Бориспільський міськрайонний суд не має спеціального дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з держтаємницею, у ньому відсутні приміщення для забезпечення режиму таємності, судді та працівники апарату, які мають допуск до держтаємниці, а отже, фактично не має належних умов для розгляду такого провадження. Водночас згідно з листом Державної судової адміністрації Печерський районний суд має спеціальний дозвіл на провадження діяльності, пов’язаної з держтаємницею.

Таким чином, ще на стадії розподілу кримінального провадження, яке містить секретну інформацію, доцільно перевіряти наявність у судді допуску до держтаємниці та виключати з авторозподілу суддів, які такого допуску не мають.

Разом з тим ситуація, коли судді не можуть розглянути справу через відсутність допуску та доступу до держтаємниці, не сприяє дотриманню розумних строків слухання справ, що набуває особливого значення, коли щодо обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Рівність суддів

Отримання суддями допуску до держтаємниці в загальному порядку, передбаченому в ч.1 ст.27 №3855-ХІІ, також не є ефективним, оскільки процедура оформлення допуску досить складана та тривала. Загалом викликає подив, що суддя, уповноважений державою на здійснення правосуддя на професійній основі, не має повного доступу до матеріалів у деяких категоріях справ.

Єдиним правильним та ефективним виходом із ситуації є внесення змін до ч.6 ст.27 закону №3855-ХІІ, які б передбачали надання всім суддям доступу в межах кримінальних проваджень, що надходять до їх розгляду, до держтаємниці всіх ступенів секретності після письмового зобов’язання щодо збереження такої таємниці.

Надання відповідного права є логічним і з огляду на те, що судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця їхньої установи в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку вони обіймають.

Водночас суддям слід пам’ятати про необхідність уживати заходів щодо нерозголошення відомостей про заходи безпеки, застосовані до свідків у справі, аби уникнути порушень прав останніх на забезпечення конфіденційності даних про їхні особи, запобігти можливій загрозі їх життю та здоров’ю. Збереження конфіденційності даних про особу, взяту під захист, може забезпечуватися шляхом дотримання ст.517 КПК та у спосіб, про який ідеться в ст.15 закону «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» вiд 23.12.93 №3782-XII.

Обов’язок судді не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати й закритого засідання, встановлено в п.5 ч.7 ст.56 закону №1402-VIII. Порушення вказаного обов’язку є як мінімум підставою для дисциплінарної відповідальності згідно зі ст.106 зазначеного закону.

Разом з тим ДСАУ слід подбати, аби суди мали приміщення для проведення робіт, пов’язаних із державною таємницею, сховища для зберігання засекречених документів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, що відповідають вимогам щодо забезпечення секретності зазначених робіт, виключають можливість доступу до них сторонніх осіб, гарантують збереження носіїв інформації.

Підсумовуючи, можемо зробити висновок, що представник суду будь-якої інстанції в межах кримінального провадження, розгляд якого він здійснює, повинен мати право доступу до інформації, яка становить держтаємницю. Такими відомостями, зокрема, є дані про особу свідка, стосовно якого вжито заходів безпеки. Право судді на доступ до державної таємниці кореспондується з обов’язком головуючого перед допитом свідка встановити відомості про його особу. Цей обов’язок є абсолютним і не залежить від того, вжиті щодо свідка заходи безпеки чи ні. Незабезпечення судді доступу до вказаної інформації позбавляє його можливості пересвідчитися, що він допитує особу, яка дійсно є свідком певних подій, а це, у свою чергу, є підставою для визнання показань такого свідка недопустимим доказом.

Найефективнішим шляхом подолання проблем, що виникають при направленні до суду кримінальних проваджень, котрі містять інформацію, яка становить державну таємницю, є внесення змін до законодавства. Усім суддям України слід надати право доступу до держтаємниці всіх ступенів секретності після взяття ними письмового зобов’язання щодо збереження держтаємниці.

 

Автор: Наталія АЛЕКСАШИНА, помічник судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області

Джерело: Закон і Бізнес

Рішення Верховного Суду України: відсутність Закону про зброю — не значить відсутність покарання.

Відсутність закону щодо порядку надання дозволу на носіння зброї не унеможливлює притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Норма ст. 263 Кримінального кодексу України (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами) є субсидіарною і для розуміння незаконності поводження зі зброєювимагає аналізу відповідного закону. При цьому поняття «закон» має розширене тлумачення і включає в себе законодавство в цілому, в тому числі нормативні акти, що регулюють відповідні правовідносини, порушення яких утворює об’єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст. 263 КК України.

Про це йдеться в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, ухваленій за результатами розгляду касаційної скарги захисника С. в інтересах засудженого М. на вирок суду першої та вирок суду апеляційної інстанцій у кримінальному провадженні за обвинуваченням М.у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України.

Згідно з вироком М. був визнаний винним у тому, що він всупереч вимогам, визначеним Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями металевими снарядами смертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів (затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 1998 року № 662) та Положенням про дозвільну систему (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2012 року № 576) без передбаченого на те законом дозволу носив у кишені своєї барсетки телескопічну биту. Остання відповідно до висновку експерта є холодною зброєю та належить до контактної неклинкової холодної зброї ударно-дробильної дії, виготовлена саморобним способом.

Так, у касаційній скарзі захисник зазначила, зокрема, про те, що у зв'язку з відсутністю закону, який би передбачав порядок надання дозволу на носіння зброї, немає і події злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України.

Втім, ВС зауважив, що такі доводи захисника є безпідставними. Про деталі читайте в постанові ― http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74475834

Джерело: 11 — символ тих хто підтримує володіння зброєю

Незаконний спосіб отримання доказів не суперечить вимозі справедливого судового розгляду, — ЄСПЛ

Використання у кримінальному процесі доказів, отриманих у незаконний спосіб, які стали підставою для арешту підозрюваного, не впливає на справедливість судового розгляду в цілому, що гарантується ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу "Свєтіна проти Словенії", зазначають у ECHR.Ukrainian Aspect.

Так, Матьяж Свєтіна був заарештований поліцією та обвинувачений у вбивстві за обтяжуючих обставин на підставі інформації про вхідні і вихідні дзвінки та текстові повідомлення на телефоні жертви. Дані перехоплення телекомунікацій стали також підставою для проведення інших слідчих дій, зокрема, обшуків будинку та автомобіля підозрюваного, судових експертиз, в ході яких було отримано докази причетності пана Свєтіна до вбивства. На підставі цих доказів його було засуджено до позбавлення волі.

В процесі оскарження вироку обвинувачений заявив про недопустимість та необхідність вилучення зі справи даних про перехоплення телекомунікацій, оскільки вони були отримані поліцію в порушення національного законодавства без судового дозволу. На це суд пояснив, що розслідування почалося після перевірки даних телефону жертви, що не порушувало прав пана Свєтіна. Перевірка телефону обвинуваченого, хоча й була порушенням конституції країни, разом з тим, не мала доказової сили, оскільки на той момент поліція вже отримала необхідну інформацію з телефону жертви. Крім того, суд зазначив, що дані перехоплення не були включені до справи і не використовувалися судом.

Вказано, що засуджений звернувся до ЄСПЛ зі скаргою на порушення ст. 6 (право на справедливий суд) та ст. 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції, стверджуючи, що докази, на яких ґрунтується обвинувальний вирок, були отримані незаконно, тому мали бути вилучені зі справи.

Аналізуючи наявність порушення ст. 6 Конвенції, Євросуд зауважив, що його роль полягає не в тому, щоб визначити, чи можуть бути визнані допустимими конкретні види доказів (наприклад, докази, отримані незаконно з точки зору національного законодавства), або встановити вину заявника. Питання, на яке відповідав ЄСПЛ, полягає в тому, чи дійсно докази, отримані з порушенням прав заявника, вплинули на справедливість судового розгляду.

ЄСПЛ зазначив, що хоча і можливо, що дані, отримані незаконним чином із мобільного телефону заявника, відіграли певну роль на початковому етапі розгляду, що призвів до арешту заявника, разом з тим вони не використовувалися як докази під час судового розгляду. Засудження заявника ґрунтувалося на інших доказах, не пов’язаних із незаконно отриманими даними, такими як власне визнання обвинуваченого, результати відтворення події, біологічні сліди та інші речові докази, показання свідків.

За цих обставин ЄСПЛ зробив висновок, що розгляд у справі заявника, що розглядається, в цілому, включаючи спосіб отримання доказів, не суперечить вимозі справедливого судового розгляду. Відповідно, порушення ст. 6 Конвенції не було. Що стосується ймовірного порушення права заявника на повагу до його приватного життя, скаргу в цій частині Європейській суд визнав неприйнятною через невичерпання заявником національних засобів правового захисту.

З повним текстом рішення у справі "Свєтіна проти Словенії" українською мовою можна ознайомитися за посиланням: https://www.echr.com.ua/…/sprava-svyetina-proti-sloveni%D1…/

Джерело: Судова правда

Що робити у випадку затримання близької вам людини. Алгоритм дій.

 

Часом буває так, що вам дзвонить хтось близький, а може й співробітники поліції і повідомляють, що близька вам людина затримана. Можливо, це відбувається у вас на очах. Людина може бути затримана з різних підстав — перебував у розшуку, щось накоїв і був затриманий на місці, а може просто схожий на якусь нехорошу людину. Я спробую розглянути кілька сценаріїв. В процесі їх розгляду, я спробую викласти ті дії, які вважаю правильними і неправильними для подальшого ефективного захисту. Я не претендую на істину в останній інстанції, тому допускаю, що ці рекомендації будуть розкритиковані колегами. Метою цієї статті не є повчання колег. Проте, сподіваюся, що комусь вони стануть в нагоді. Я постараюся писати простою мовою, без зайвих посилань на законодавство, щоб цю консультацію було легше зрозуміти простому читачеві. Якщо побоюєтеся затримання, найкраще — звернутися до адвоката заздалегідь, укласти договір, обговорити сценарій поведінки і попередити про рекомендований адвокатом сценарії поведінки, своїх близьких, давши їм контакти адвоката. Розглянемо класичний сценарій затримання «на вулиці» або «прийшли додому і забрали». Перш за все, порекомендую затриманому і його близьким родичам, з'ясувати першочергові відомості, щоб допомогти адвокату, який буде залучений в подальшому. Хто забирає — який саме правоохоронний орган (поліція, СБУ, НАБУ …). Куди везуть — назва і адреса райвідділу чи іншого органу / підрозділу. До кого везуть — ПІБ слідчого, кабінет (уточнивши поверх), телефон (іноді дають). У чому винен — ​​зрозуміло, що поки немає вироку, затриманий ні в чому не винен, проте правоохоронці мають іншу думку, тому з високою ймовірністю скажуть вам попередню кваліфікацію за відповідною статтею КК. Запишіть номери машин, на яких приїхали, попросіть представитися і запишіть прізвища. Якщо будуть показувати посвідчення — має сенс записати дані повністю (звання, ПІБ, посада). Якщо посвідчення не показують на культурне прохання, «качати конфлікт» в цьому напрямку не варто. Про це далі. З моменту затримання, рахунок йде на хвилини, від яких іноді залежить підсумок всієї кримінальної справи, у вигляді вироку або закриття самої справи. Всі ці дані, дуже бажано кудись записати. Ви цілком можете записувати відео і аудіо, але рекомендую це робити так, що б не привертати до процесу зйомки зайву увагу «правоохоронців». Якщо показово знімати, то ви нічого не дізнаєтеся з вищевказаної інформації (вони просто мовчки заберуть людину і втечуть) або маєте шанси втратити свій телефон (він може бути відібраний або знищений). Тому не рекомендую вести себе конфліктно, як би важко це не здавалося. Вам потрібно зрозуміти, що в ситуації з правоохоронцями, силове протистояння не бажано, тому що в кращому випадку, ви будете затримані. У гіршому — знищені або надовго виведені з ладу. Тому зберігайте спокій, ввічливість і з'ясовуйте критично-важливу інформацію, яка буде необхідна в подальшому. Якщо ведете відео / аудіо-фіксацію, то спробуйте чітко і голосно задавати одне просте запитання — «він / вона затриманий (а)?». Ваша мета — почути конкретну відповідь, на це питання. Якщо навіть фіксації немає — робіть це так, що б чули свідки (при їх наявності) і зверніть увагу свідків на точний час затримання. Це дуже важливо. Всупереч розхожій думці, скажу — при затриманні НЕ складають протокол затримання, тому не варто його вимагати. Згідно закону, людину затримують, везуть до підрозділу правоохоронного органу, і лише потім, через години, а іноді і дні, оформляють затримання, якщо вважають за потрібне. Після затримання, затриманому потрібно не поспішати давати показання, до конфіденційної бесіди з адвокатом, на яку він має право, до першого допиту. Цілком можливо, що оперативники, слідчий або інші учасники процесу, будуть вести себе так, що б «розхитати» психічну стійкість затриманого. Вони можуть провокувати його виправдовуватися, залякувати, обіцяти будь-які «плюшки», в разі зручного їм допиту. Затриманому необхідно докласти максимум зусиль до збереження спокою. Його завдання — чекати свого захисника і вимагати його виклику (якщо затриманий вже уклав договір про правову допомогу раніше). Затриманий повинен змиритися з фактом, що він не зможе себе захистити прямо зараз і практично всі його спроби до цього, тільки ускладнять роботу адвокату, який в подальшому буде його захищати. Як тільки «забрали» — займіться пошуками адвоката. Тут шляхів багато. Вам можуть його порекомендувати знайомі / друзі, а може бути, у вас вже є один адвокат. На жаль, ситуація укладення договору до затримання, в нашій країні рідкість. Якщо ви зустрілися з адвокатом, то крім розповідей про попередні події і своїм важким життя, передайте йому зазначені вище відомості по 5-ти пунктам. Це відправна точка, тому добре, що ви все записали на папері і ще й аудіо / відео.

Завдання адвоката, в цьому випадку, як можна швидше прорватися до свого підзахисного. Тому, в разі відсутності самого підзахисного, укладається договір з родичем, в інтересах підзахисного.  Адвокат пішов, а родичі / друзі / колеги нервують, курять, дзвонять по всім друзям, намагаючись поділитися своїм горем. Це вкрай не продуктивне поводження. Найпродуктивніше — спробувати допомогти адвокату, з захистом вашого близького від подальшого призначення йому запобіжного заходу, у вигляді утримання під вартою (СІЗО). Адвокату, щоб захистити затриманого від приміщення в СІЗО, буде потрібно надати контраргументи на аргументи обвинувача і підкріпити їх доказами. Тому родичам і друзям, перш за все, потрібно максимально допомогти адвокату в зборі цих доказів. Якщо у вас є друзі, які мають «громадським авторитетом» (депутати, лідери громадських рухів, артисти, професори і доктори наук, директора фірми або відділу, в якій працював затриманий), які готові поручитися за нього, то зберіть від них якомога більше заяв про бажання бути поручителем. З формою такої заяви, вам допоможе будь-який адвокат. Основна цінність таких заяв не в тому, що суд віддасть затриманого «на поруки». На жаль, це одна з найбільш екзотичних форм «запобіжних заходів», найрідше застосовується судами. Але вже сам факт наявності декількох таких заяв — вже добре характеризує матеріал і докази міцних соціальних зв'язків. Якщо стороною обвинувачення поставлено питання про взяття під варту, то суд обов'язково буде розглядати варіант застосування «домашнього арешту». Дуже важливим, в даному випадку, є доказ наявності того місця, де затриманому належить відбувати термін домашнього арешту. Найкращий варіант — він живе за місцем прописки. Тут особливо нічого не потрібно доводити. Копія паспорта або довідка з «ЖЕКу» (ОСББ, Виконком …) про прописку, цілком можуть переконати суд в наявності такого місця. Однак, дуже часто людина прописана в одному місці, а проживає в іншому. Тут потрібно буде якомога швидше оформити договір оренди цього житла, не менше ніж на 2 місяці. Якщо саме господар квартири, де фактично проживає затриманий, не хоче оформляти такий договір, то варто подумати про те, що б орендувати іншу квартиру. Тільки мова не про «липовому» договорі. Якщо суд ухвалить домашній арешт за цією адресою — весь призначений термін дії, домашнього арешту, підозрюваний повинен буде жити за цією адресою. Наявність житла, в якому підозрюваний може виконувати домашній арешт, є одним з найголовніших чинників при визначенні міри запобіжного заходу. Суд, при призначенні утримання під вартою, практично завжди, повинен буде визначити альтернативну запобіжний захід — заставу. Буває, що не визначає. У деяких випадках має на це право. Але ми будемо виходити з того, що він визначить деяку суму, як заставу. Скажу відразу, дуже рекомендую отримати будь-які відомості, які можуть бути джерелом інформації для суду, про доходи затриманого. Це можуть бути довідки з місця роботи, про зарплату і / або виписки по рахунках, декларації підприємця. Друге отримати складно, але іноді, в деяких обставинах — можна. А ось довідки з місця роботи — це відносно просто. Беріть довідки, що містять відомості про нараховану та виплачену зарплату. Бажано за 6 місяців, але можна і «за станом на момент видачі довідки». Ваше завдання — шукати гроші на заставу. Хоча б почати телефонувати родичам і друзям, з метою визначити, яку суму і хто зможе позичити на заставу, якщо з грошима проблема. Зразкові суми можливої застави, вам скаже адвокат, виходячи з кваліфікації слідства. Це можуть бути суми від пари десятків тисяч гривень, до мільйонів. З одного боку, суду заборонено призначати свідомо непідйомний розмір застави. Прокуратура у нас любить просити застави в 1, 3, 10 мільйонів гривень. Сторона захисту зобов'язана надати суду докази, неможливості оплати заявленого розміру застави та можливості оплати  в меншому розмірі. Саме тому і потрібні відомості про доходи. Суд не може зменшити розмір застави, заявлений звинуваченням, грунтуючись на голослівних доводах захисника, які не підкріплені документами. Ще, адвокату потрібно показати особистісні характеристики затриманого, якщо вони позитивні. Тут підійдуть різні матеріали — і заяви від людей про поручительство, і колективні характеристики від колег по роботі, і характеристики від керівництва і якісь нагороди, грамоти, подяки (при їх наявності).

Крім того, суду потрібно дізнатися стан здоров'я затриманого, що б зрозуміти — чи можна відправляти його в СІЗО, з таким здоров'ям. Тут дуже бажано згадати чим хворів затриманий, знайти його довідки, медичні книжки, результати аналізів. Підійде будь-яка інформація про хронічні захворювання, травмах, що свідчать про неприпустимість приміщення такої особи в СІЗО. Це ті документи, які часто ігноруються судами (бачив, як людина з переломом ноги та тижневим гіпсом поїхав в СІЗО, як туди поміщають осіб з відкритими формами туберкульозу, з різними видами діабету і іншими неприємними захворюваннями). Однак, практика застосування закону одними суддями, абсолютно не встановлює обов'язковість такої практики у інших. Бачив також, що деякі, хоч і рідкісні, судді враховують стан здоров'я при обранні запобіжного заходу і відмовляють в взятті під варту. В якості додаткового матеріалу, що характеризує особистість і соціальні зв'язки затриманого, можуть бути корисними свідоцтва про народження дітей, наявність шлюбу (свідоцтво про укладення шлюбу або копія паспорта з відповідною відміткою). Як бачите, роботи зі збору документів багато. І на все це, у вас з адвокатом є всього 60 годин, з моменту затримання, тому шановні родичі та друзі затриманого / підозрюваного, думайте про те, що б продуктивно витрачати свої сили, кошти і час. Розділіть обов'язки. Чи не покладайте це все на адвоката — йому є над чим працювати, в плані захисту свого клієнта. Протягом 60-ти годин, сторона обвинувачення повинна подати клопотання до суду про обрання затриманому запобіжного забезпечення кримінального процесу, копія якого вручається захиснику і в перебігу декількох годин розглядається судом. Адвокату ще, всю цю  інформацію і документацію, потрібно систематизувати і правильно подати суду. Якщо мене читає адвокат, який не часто, а може бути і вперше, стикається з захистом затриманого, то спробую описати деякі аспекти, на які потрібно звернути увагу, в першу чергу. Кожна хвилина без адвоката, може коштувати затриманому певних років життя, тому прямуючи з договором і ордером до затриманого, я намагаюся потрапити до нього, як можна швидше. Дуже бажано, виїжджаючи до затриманого, негайно повідомити місцевий центр БПД про те, що їде адвокат за угодою. Назвати свої дані і наявні дані затриманого. Це потрібно для того, що б слідчий не провів все «найцікавіше», під час вашої відсутності, залучаючи адвоката з центру БПД і надмірно витрачаючи державні гроші. Якщо Ви попередите центр БПД про те, що до затриманого їде адвокат за угодою, а після цього слідчий попросить у них вислати адвоката за рахунок держави — він буде мати що послухати, поки ви доїдете, і дочекається вас. Необхідно звернути увагу на вказане в протоколі затримання час фактичного затримання. Якщо воно вказане не вірно — вказати в протоколі затримання самостійно. Не забувайте, що з моменту вашого візиту до слідчого, у вас з'явилося право на конфіденційне побачення. Ним бажано скористатися, пам'ятаючи, що воно може бути зафіксоване за допомогою відео або аудіо техніки. Також, про це бажано попередити відразу клієнта. Всі свої дії і отримані відомості, дуже бажано фіксувати, що б потім їх болісно не згадувати, при підготовці скарг, заяв, заперечень. Я зазвичай подаю письмові заперечення на клопотання слідчого про взяття клієнта під варту, «скелет» яких (посилання на практику ЄСПЛ, загальні доводи і т.п.) у мене заздалегідь відписаний. 

Основні питання, на які я намагаюся звернути увагу суду такі: 

Обґрунтовано чи підозра, за своєю суттю? 

Довів чи слідчий наявність ризиків?

Чи не спростовуються ризики документами, наданими стороною захисту?

Обгрунтував чи слідчий неефективність інших заходів забезпечення? 

Який розмір застави, є розумним, з точки зору документів про доходи і чому запропонований прокурором, є свідомо непідйомним для підозрюваного. 

Обгрунтував чи слідчий термін, на який він просить застосування заходів забезпечення? 

Чому 60 днів, а не 13, 17, 22 дні? 

У разі, якщо клопотання подано після закінчення 60-ти годинного терміну, або воно розглядається більш ніж через 72 години, з моменту затримання, надаю докази фактичного затримання і прошу допитати свідків. Іноді подаю скаргу в порядку ст. 206-й КПК. Окремо, увагу родичів і друзів, які звернулися і бажаючих допомогти адвокату, хочу звернути на той момент, що практично завжди, біля вас можуть з'явитися люди (які можуть бути вашими родичами або знайомими), що пропонують «порєшать».

Тобто виконати ряд незаконних дій, спрямованих на «закриття питання» (в т.ч. самої кримінальної справи). Скажу відразу, що особисто я не схвалюю подібних дій, але і не засуджую тих, хто до них вдається. Це особистий вибір кожного. Але я завжди попереджаю своїх клієнтів, що ризик бути ошуканими, в цій ситуації, вкрай високий. Як мінімум, хтось в «ланцюжку передачі» неправомірної вигоди, може просто пропасти. Як максимум, сподіваючись на незаконний спосіб вирішення проблеми, ви можете втратити дорогоцінний час і якщо в останній момент з'ясується, що допомогти вам не можуть, ви просто не встигнете провести ту роботу, про яку я написав вище. Ще, в цьому випадку є ризик потрапити під кримінальну відповідальність за сам факт пропозиції неправомірної вигоди або її передачу, а це може привести до того, що будуть потрібні додаткові кошти на допомогу адвокатів і потрібно проводити таку саму роботу, але вже щодо вас. Тому я, вкрай не рекомендую, шукати незаконні способи вирішення проблем, нехтуючи законними інструментами.

 

Автор: адвокат Канікаєв Ю.О.

Джерело: protocol.ua

За погану поведінку дітей штрафуватимуть батьків. Проект закону вже у ВР.

В українських школах скоро можуть штрафувати дітей за цькування своїх однолітків. У Верховній Раді вже зареєстрований законопроект, який пропонує, крім морального осуду кривдників, ввести для їхніх батьків ще й адміністративну відповідальність. 

Штрафуватимуть батьків

Народні депутати, які внесли законопроект про введення адміністративної відповідальності за цькування дітей у школах, пропонують узаконити поняття булінг. Це моральне або фізичне насильство, або будь-які інші дії, вчинені з метою викликати страх, тривогу, підпорядкувати людину своїм інтересам.

Якщо насильство було вчинене проти учня школи, то кривдникові доведеться заплатити штраф – від 340 до 850 грн.

Якщо правопорушення скоїть дитина (до 16 років), штраф у розмірі 340 – 850 грн мають виплатити його батьки.

За повторне цькування або за особливо жорстокий булінг штраф складе від 1700 до 3400 грн. Якщо ж факт насильства був прихований вчителями школи або директором, на них чекає штраф – від 850 до 1700 грн.

Не буде бійок

Автори запевняють, крім введення штрафів за цькування у школі, основна мета законопроекту – боротися з булінгом у школах шляхом виховання як дітей, так викладачів. За словами народного депутата від Блоку Петра Порошенка Олександра Співаковського, законопроект має стимулювати викладачів проводити бесіди з учнями.

“Після прийняття такого закону, викладачі та директори шкіл будуть самі зацікавлені у встановленні діалогу у школі. Побічно ми впливаємо саме на них, тому вони і прагнутимуть вирішувати конфлікти, проводити уроки, спрямовані проти насильства”, – пояснив співавтор законопроекту.

На питання, як визначити, хто саме піддає дитину цькуванню, нардеп пояснив ситуацію так: “Булінг – системне нагнітання психологічного і фізичного впливу на дитину з боку однолітків. Такі моменти відбуваються з боку групи осіб, і вони не можуть бути не помічені іншими учнями шкіл. У слідчого в такому випадку з’являться і докази, свідки, відео. Ми ж знаємо, що зараз часто виставляють випадки цькування в інтернет”.

За словами Олександра Співаковського, у законопроекту є підтримка в парламенті. Тому висока ймовірність того, що вже восени законопоект буде проголосований.

“Булінг – систематичне цькування. Це може бути і емоційний тиск, ігнорування. Тут потрібно точно підібрати позначення цього терміна” – пояснила директор директорату інклюзивної освіти МОН Лариса Самсонова.

У Міносвіти визнають, що каральні заходи не завжди допомагають вирішити ситуацію з булінгом.

“Ефективність буде тоді, коли здійснюються превентивні заходи, а покарання як частина реакції на те, що сталося. Якщо діти знають про таке явище, то ситуація може змінитися у кращий бік. Це добре, що ця тема зараз на слуху”, – зазначила Самсонова.

У школах небезпечно

Законопроект довелося внести, оскільки українські школи накрила хвиля насильства. Ситуація настільки вийшла з рамок навчального процесу, що за справу вирішили взятися у парламенті.

Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) з’ясував, що 67% дітей стикалися у школі із цькуванням з боку однолітків. З них 24% стали його жертвами, а 48% нікому не розповідали про цькування.

“Найбільш уразливі до булінгу – сором’язливі, зі зразковою поведінкою діти, а також ті, хто в силу різних життєвих обставин – “замкнені в собі”. Найчастіше діти піддаються цькуванню з боку однолітків за свій зовнішній вигляд, переконання, поведінку, пов’язану з особливостями виховання, а також через різні життєві обставини”, – зазначили автори законопроекту.

Джерело: hreblya.pp.ua