ВР схвалила статтю КК, за якою неможливо покарати

 

Парламент прийняв ще один закон, який самі ж нардепи назвали «мертвим». Бо жоден суд не здатний його застосувати, для того, аби покарати за незаконний перетин державного кордону.

До другого читання з проекту «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за незаконне перетинання державного кордону» (№ 7017) прибрали пряму вказівку на спеціальний суб’єкт нового злочину. Ним мали стати громадяни РФ, атакож «інші особи, що перетинають кордон в інтересах держави-агресора».

Утім у проголосованій новій ст.332-2 КК є одна заковика. Для визнання перетинання кордону злочином має бути доведена мета: заподіяння шкоди інтересам держави. Як зазначив один із нардепів, «за таким визначенням нікого не покарають, тому що жодний суд не зможе нормально довести,.. що людина мала якийсь злочинний намір».

Парламентські експерти також наголошували, що така невизначеність вочевидь суперечить принципам верховенства права та презумпції невинуватості. Та й неприпустимо наводити об’єктивну сторону складу злочину у такій формі, що допускає довільне тлумачення.

Хіба що окремим актом визначать, що сам факт перетинання кордону поза межами офіційних пунктів пропуску апріорі шкодить інтересам держави. Тоді до 3 років тюрми загрожуватиме кожному, хто потрапляє, наприклад, до Криму в обхід української території.

Чому українці не можуть купити перевірений автомобіль?

 

Історія:
Українці досі не мають можливості безкоштовно перевірити VIN-номер автомобіля під час його придбання.

Що сталося:
В судовому реєстрі з’явилася справа про арешт BMW, VIN-номер якого не співпав з даними в техпаспорті. Власник придбав цей автомобіль разом із свідоцтвом лише рік назад, але не перевірив її номери.

Чому це важливо:
Якщо ви не змогли перевірити VIN-номер автомобілю — ви можете стати жертвою кримінальним автобізнесу. МВД може відкрити дані про VIN-номери й захистити громадян від шахраїв.

Що таке VIN-код?
VIN-код (англ. Vehicle identification number, VIN) — це унікальний номер автомобілю. Він складається з 17 цифр. В комбінації цифр зашифрована інформація про виробника, характеристики автомобіля та рік його випуску.

VIN-код наноситься ще під час виробництва автомобілю. Знаходяться номери на кузові, шасі та спеціальних номерних табличках (шильдиках) — це частини автомобіля, які не змінюються і майже не руйнуються в ДТП.

VIN-коди використовуються в усьому світі за єдиним стандартом. Завдяки ним кожну машину в світі можна абсолютно точно ідентифікувати й отримати базову інформацію про неї.

Ви кажете, можна купити машину з підробними номерами? Як таке можливо?
В Україні існує кілька шляхів продажу автомобілів. Перший — власник автомобіля разом з покупцем відправляється до МРЕВ, де перевіряють автомобіль та переоформляють документи. У такому разі ризик придбати автомобіль з підробними VIN-номерами майже відсутній.

Інший спосіб — придбати автомобіль по генеральній довіреності. Тобто ви юридично не стаєте власником автомобіля, машину не перевіряють, але ви можете її використовувати. Саме в таких ситуаціях є ризик придбати авто з підробними VIN-кодами.

За даними МВС, в 2017 році було підроблено 1201 VIN-кодів на автомобілях. Маються на увазі лише ті випадки, які були виявленими.

Навіщо VIN-коди підробляються? У чому проблема з цим автомобілем?
Адвокат Максим Лазарєв розповідає, що найбільш поширена схема виглядає наступним чином:

Припустимо, в Україні зареєстрований певний автомобіль. Нехай це буде червоний Форд. З цією машиною поки немає ніяких проблем.

Одного разу наш червоний Форд потрапляє в ДТП. Авто настільки зіпсоване, що більше використовувати його немає ніякої можливості й ремонту він не підлягає.

Тоді такий автомобіль може бути використаний в злочинній схемі. Документи на цей автомобіль забираються, як варіант — вирізаються, й VIN-номери з кузова та інших частин автомобіля.

Далі в Україну ввозиться нелегальним шляхом двійник такого автомобілю — теж червоний Форд. Часто такі автомобілі це авто на єврономерах, або взагалі авто, які знаходяться в міжнародному розшуку.

Далі номери на машині двійнику підробляються. І ця машина продається за генеральною довіреністю. Тобто власник отримує автомобіль-двійник з підробленими VIN-номерами та документи від першої машини.

Навіщо VIN-коди підробляються? В чому проблема з цим автомобілем?
Що буде якщо купити автомобіль з підробленими VIN-номерами?

«По суті у власника такого автомобілю майже немає жодних підстав відстояти право власності на такий автомобіль. Часто буває, що такий автомобіль затримує за порушення ДТП поліція, починає його перевіряти і виявляється, що номери підроблені. Тоді такий автомобіль арештовують, а власник втрачає вкладені кошти», — розповідає Максим.

У судовому реєстрі ми знайшли справу про арешт автомобіля BMW, VIN-номер якого не співпав з даними в техпаспорті.

У судовому рішенні сказано, що поліція зупинила авто, щоб перевірити техпаспорт автомобіля. Виявилося, що в свідоцтві було вказано два номери автомобіля, тоді як в базі Національної поліції цей автомобіль зареєстровано за іншим номером.

«Власник автомобіля в судовому засіданні зазначив, що є добросовісним користувачем автомобіля марки БМВ-525, який придбав разом із зазначеним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу близько року назад», — також повідомляється в рішенні.

Автомобіль було вилучено і накладеного на нього арешт. Власник автомобіля був позбавлений права розпоряджатися та використовувати машину.

Як перевірити, чи не підроблені VIN-номери в автомобілі?
Один з шляхів тиску на кримінальний автобізнес — відкриття даних про VIN-номери. Зараз українці не мають можливості безкоштовно перевірити VIN-номер автомобіля під час його придбання — їм потрібно звертатися до МВС або посередників та платити гроші за довідку.

Висновок. МВС може та повинно відкрити дані про VIN-номери та захистити українців від шахраїв.

Джерело: Судова правда

Вилучення наркотиків з кишень одягу без протоколу незаконне – Верховний Суд

Верховний Суд задовольнив скаргу громадянина, у якого вилучили канабіс під час незаконного обшуку. Колегія суддів зазначила, що поверховий огляд відрізняється від обшуку особи, який не може проводитися за відсутності відповідного протоколу.

Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові №754/5978/16-к, повідомляє видання "Закон і Бізнес".

У повідомленні йдеться, що Деснянський районний суду міста Києва від 31 січня 2017 року засудив громадянина України на три роки позбавлення волі за ч. 2 ст. 309 Кримінального Кодексу України. Громадянина звинуватили в тому, що він як особа, яка раніше вчинила кримінальні правопорушення, передбачені статтями 307, 310, 317 КК, 19 листопада 2015 року, знайшов на вулиці паперовий згорток з канабісом вагою 9,85 грамів. Чоловік незаконно зберігаючи його при собі, переніс до станції метро, де його зупинили працівники поліції та вилучили наркотичний засіб.

На підставі ст. 71 КК до покарання за цим вироком частково приєднано покарання за вироком Заводського районного суду міста Миколаєва від 14 жовтня 2014 року та остаточно призначено покарання – п’ять з половиною років позбавлення волі. Апеляційний суд лишив цей вирок без змін.

У касаційній скарзі захисник вимагав скасування судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів задовольнила скаргу.

"Так, оцінюючи як доказ протокол огляду місця події з огляду на його допустимість, суд першої інстанції не врахував, що речовина, яка в подальшому виявилась наркотичним засобом — канабісом, вилучена з лівої внутрішньої кишені куртки обвинуваченого працівником поліції. Однак у протоколі міститься посилання, що вона вилучена під час поверхового огляду", — зазначено в постанові Верховного Суду.

При проведенні вказаної слідчої дії не були враховані вимоги ст. 34 закону "Про Національну поліцію", якими передбачено, що поверхова перевірка як превентивний поліцейський захід є здійсненням візуального огляду особи, проведенням по поверхні вбрання особи рукою, спеціальним приладом або засобом, візуальним оглядом речі або транспортного засобу.

Поліцейський для здійснення поверхової перевірки особи може зупиняти осіб та/або оглядати їх, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа має при собі річ, обіг якої заборонено чи обмежено або яка становить загрозу життю чи здоров’ю такої особи або інших осіб.

Крім того, зазначений огляд був проведений у кімнаті поліції на станції метро Лісова. Однак у матеріалах провадження відсутній протокол затримання громадянина, складений відповідно до вимог ст. 208 КПК.

Таким чином, розглядаючи кримінальне провадження, суд не звернув увагу на вказані порушення вимог закону, в основу обвинувального вироку поклав докази, зібрані органом досудового розслідування з порушенням прав людини і основоположних свобод. Засуджений підлягає звільненню з-під варти, а питання про обрання йому запобіжного заходу слід вирішити під час нового судового розгляду провадження, йдеться в постанові Верховного Суду.

 

Джерело: ЗіБ

Повернення радарів на українські дороги (коментар адвоката Євгена Стельмаха)

З 16 жовтня 2018 року на автодороги України повертаються радари. Про повернення старих методів у новій поліції, коментар адвоката Стельмаха Євгена Анатолійовича.

Як знайти в архіві СБУ справу репресованого родича?

Понад три роки тому українці отримали доступ до раніше засекречених матеріалів радянських репресивних органів. Тепер кожен охочий може знайти інформацію про своїх рідних, що зазнали репресій, і дізнатися їх долю. Найбільше в країні сховище таких документів — Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДА СБУ). Як туди потрапити, куди звертатися за дозволом, як правильно працювати з документами та нічого не пропустити,  розказав журналіст та кандидат історичних наук Едуард Андрющенко.

Яку саме інформацію можна знайти? 

Насамперед, це відомості про жертв радянської спецслужби, яка на різних етапах називалася НКВС, МДБ і КДБ. Зокрема це кримінальні або архівно-слідчі справи з протоколами допитів, постановами про арешт, судовими вироками. Важливо, щоб людина, інформацію про яку ви шукаєте, на момент арешту мешкала або діяла на території України — інакше відомості про неї зберігаються в іншій пострадянській країні.

Якщо людина не була репресована, але нею цікавилися чекісти («розробляли», стежили, викликали на профілактику), або вона була агентом, теоретично інформація про неї також може бути в архіві. Але значна частина таких матеріалів була знищена, тому не факт, що щось знайдеться.

Є в архіві й особові справи працівників, агентів, інформаторів радянських репресивних органів.

Все, що написано в архівних документах, — правда?

У справах радянських репресивних органів багато фальсифікацій. Зафіксовані в протоколах свідчення часто є неправдивими — їх могли давати під тиском чи тортурами. Треба розуміти, що в документах можна натрапити на якісь неприємні відомості, про які раніше родина не знала.

Чи обов’язково особисто йти в архів?

Ні. Найпростіше — замовити та отримати електронною поштою архівну довідку про певну людину. У ній ви знайдете коротку інформацію про долю особи, що вас цікавить. Також на вашу вимогу працівники архіву можуть надіслати копії окремих документів, які стосуються цієї людини.

Якщо цього недостатньо, треба самому йти в архів та вивчати справу. Звичайно, якщо вона там є.

Лише родичі репресованих можуть отримати доступ до справ?

Ні, за законом таке право мають усі. Тобто ознайомитись із документами ГДА СБУ може будь-хто — журналіст, науковець, звичайна людина, яка цікавиться історією. Бути родичем репресованого для цього необов’язково.

Іноземці та особи без громадянства мають ті ж самі права на доступ до архіву, що й громадяни України. Але їм доведеться розповісти трохи більше про себе, аби отримати перепустку до будівлі СБУ, де знаходиться архів.

Гаразд, з чого почати? 

Перший крок — це запит. Ним може бути як звичайний, так і електронний лист. Звичайний лист треба надіслати на поштову адресу ГДА СБУ: 01601, м. Київ 1, вул. Малопідвальна, 16. Електронний — на arhivsbu@ssu.gov.ua, у цьому разі буде достатньо вордівського документа з потрібним текстом.

Що писати в запиті?

Його форма довільна, проте є кілька важливих деталей.

1. Запит має бути на ім'я директора архіву Когута А. А.

2. Вкажіть свої ПІБ, адресу та контакти (номер телефону, e-mail).

3. Напишіть вимогу «Прошу здійснити пошук архівних відомостей стосовно (ПІБ потрібної людини)» та додайте відомості про людину, яку ви шукаєте. Зазначте всі деталі, які можуть полегшити пошук: точну дату та місце народження, місце проживання на момент арешту, злочини, у яких звинувачували, призначене покарання, табір, у якому сиділа особа.

Якщо якісь дані неточні, наприклад — рік арешту лише приблизний, зазначте це. Якщо знаєте імена людей, які також проходили у цій кримінальній справі, теж їх додайте. 

4. Вкажіть, що саме ви хочете від архіву — довідку чи саму справу.

На сайті СБУ можна скачати зразок запиту та використати його як бланк.

За уточненнями можна звернутися до читальної зали за номером 044-25-58-584.

Згідно з законом «Про звернення громадян», запит мають розглянути протягом місяця. Зазвичай відповідь приходить раніше — приблизно за пару тижнів.

Де саме знаходяться документи архіву СБУ?

Основна частина — у Києві. Але чимало справ зберігається в обласних управліннях СБУ. У такому разі доведеться надіслати запит вже в потрібне обласне управління — контакти мають бути в відповіді; також вони є на сайті СБУ. Або у відповіді вам надішлють контакти працівника, який допомагатиме вам, або він сам зв’яжеться з вами за вказаним у запиті номером телефону.

Де я зможу працювати зі справою?

Ознайомитися з документами можна там, де вони зберігаються. Тобто якщо справа лежить, скажімо, в управлінні СБУ Одеської області, імовірно, вам доведеться поїхати саме в Одесу.

Якщо з якихось причин ви не можете поїхати до Києва або однієї з областей, можете спробувати написати заяву на ім’я керівника управління СБУ вашої області з проханням дозволити ознайомитись зі справою в управлінні вашого обласного центру. При цьому треба вказати, у якому регіоні знаходиться справа, а також її номер — він буде зазначений у відповіді на попередній запит. Не виключено, що вам підуть назустріч і надішлють справу до вашої області, щоб ви змогли працювати з документами поруч із домом.

Мені написали (або зателефонували) та повідомили, що справу знайшли. Що робити далі?

Треба визначитися з днем, коли ви хочете прийти до архіву, і попередити про свій візит.

Якщо ви плануєте працювати в Києві. У відповіді на запит ви знайдете ім’я працівника архіву, який буде вас обслуговувати. Зв’яжіться з ним за вказаним робочим номером телефону та повідомте, коли плануєте прийти. На вказаний день для вас замовлять перепустку. Про всяк випадок краще дзвонити заздалегідь — скажімо, за тиждень до бажаної дати. Читальна зала в архіві невелика, і якщо ви записуватиметесь занадто пізно — вже може не лишитися вільних місць. У будь-якому разі телефонувати треба не пізніше, ніж у переддень походу до архіву — інакше не вдасться замовити перепустку. Якщо плануєте прийти до архіву в понеділок — попередити треба не пізніше ніж у п’ятницю. Також уточніть, чи буде готова на запланований день потрібна вам справа.

Якщо ваші плани змінилися, передзвоніть та попередьте, що вас не буде. Також не забудьте повторно замовити перепустку.

Читальна зала ГДА СБУ працює в будні дні з 10 до 17-ї години. Кожен останній робочий день місяця — санітарний.

Якщо ви плануєте працювати в регіонах. Так само попередьте працівника, контакти якого вам надіслали, про свій візит, і узгодьте з ним усі деталі.

Як отримати перепустку та пройти до архіву?

Якщо ви плануєте працювати в Києві. Забирати свою перепустку треба в приймальні СБУ на Малопідвальній, 16, поруч із відомою головною будівлею спецслужби на Володимирській. Зайшовши з вулиці, ліворуч ви побачите віконце, у якому дають перепустки. Якщо воно зачинене, треба натиснути на дзвінок поруч.

Ви передаєте у вікно своє посвідчення особи (паспорт, водійські права) і за кілька хвилин отримуєте його назад разом із перепусткою. Жодних додаткових пояснень — на зразок «Я в архів, у мене там справа» — не треба. Іноді (особливо зранку) біля віконця стоять черги, і чекати доводиться по 20—40 хвилин.

З перепусткою можна йти в сам архів. Це вулиця Золотоворітська, 7, — від приймальні 5 хвилин пішки. На вході треба показати черговому свій паспорт та перепустку, а також підійти до телефона, який стоїть поруч, і викликати супровід (номери написані біля телефона). Згодом вийде працівник архіву, який відведе вас до читальної зали, проінструктує щодо роботи в архіві, попросить заповнити кілька необхідних паперів та видасть замовлені справи.

Якщо ви плануєте приходити в архів кілька днів поспіль, процедуру щоразу треба повторювати. Але вже без дзвінків: достатньо сказати в читальній залі, що будете, наприклад, завтра.

Якщо ви плануєте працювати в регіоні. Аби потрапити до будівлі обласного управління СБУ, теж необхідна перепустка. Як її зробити, підкаже працівник, який має з вами зв’язатися.

Як працювати зі справами? 

Справи читають просто в залі. Ви можете відзняти документи власною камерою (будь-якою, хоч телефонною) чи відсканувати компактним сканером (теж своїм) та читати вдома з екрана. Ніяких обмежень щодо кількості знімків немає. Фотографувати зі спалахом заборонено. Усе це можна робити безкоштовно.

Деякі справи архів уже встиг відсканувавати, тому можна попросити скинути документи на флешку. Проте поки що таких одиниць небагато.

Я хочу розповісти про свою сімейну історію в ЗМІ. Чи можна публікувати знімки справи в інтернеті? 

Так, ви маєте право поширювати отриману інформацію будь-яким чином.

Це, зокрема, стосується імен, причетних до репресій: слідчих, прокурорів, судей. Якщо доступ до якихось даних обмежено законом, ви їх просто не побачите.

Чи можна забрати вилучені речі рідних, які досі зберігаються в архіві?

Ні, закон цього не дозволяє.

Справу мого родича не знайшли, але я впевнений, що вона має бути. Куди вона могла подітися?

Частину документів архіву КДБ було знищено самими чекістами. Встановити їхню кількість неможливо — номери знищених справ записували в спеціальні журнали обліку, але частини журналів також позбулися. Вважається, що чимало справ перед розпадом СРСР вивезли до Москви. Тамтешні архіви радянських спецслужб для простих громадян недоступні.

Майже всі наявні в архіві СБУ кримінальні справи внесені до картотеки. Тобто якщо знайти кримінальну справу на якусь людину архівістам не вдалося, радше за все у ГДА СБУ її немає. А от серед оперативних справ, навпаки, досі чимало таких, що не були описані та внесені до картотеки. Якщо ви знову відправите до архіву запит на ту саму людину за кілька років — не виключено, що за цей час відомості про неї відшукають, і відповідь буде вже позитивною.

Чи можу я ще щось зробити, щоб відшукати потрібну справу?

Можна спробувати самостійно пошукати згадку про потрібну людину в 16 фонді ГДА СБУ в Києві. У цьому фонді містяться короткі регулярні повідомлення керівництва українського КДБ і структур-попередників «нагору» про все цікаве, що відбувалося в республіці та про що не писали газети (зокрема про затримання та покарання інакодумців). Повідомлення датовані 1931—1991 роками, але більше шансів знайти згадки про події 60—80-х років минулого століття, коли репресії були не такими масовими, як за часів Великого терору 1930-х.

Якщо ви знаєте приблизний час, коли була репресована потрібна вам людина, треба знайти в каталозі в читальній залі потрібні місяці, виписати відповідні номери справ та на архівному комп’ютері переглянути їх у відсканованому вигляді. Знайшовши в повідомленнях знайоме прізвище, ви можете замовити копіювання відповідних сканованих аркушів. Ці повідомлення не такі детальні, як окремі кримінальні справи, але іноді їх цілком достатньо.

Зазвичай, коли потрібну вам інформацію не знайдено, у відповіді на запит є рекомендації щодо пошуку в інших місцях: обласних архівах — іноді з зазначеним номером кримінальної справи, що зберігається там, або в архівах інших силових структур — МВС, прокуратури тощо. Якщо ви вирішили звернутися вже до цих установ, починати доведеться так само з запиту. Але майте на увазі, що на практиці отримати щось в архівах інших «силовиків» значно складніше — зокрема тому, що там працює менше людей.

У майбутньому планується передати розсекречені документи радянських репресивних органів з різних силових структур до архіву Українського інституту національної пам’яті. Це буде цивільна структура з легшим доступом, ніж ГДА СБУ.

 

Джерело: thebabel

Таблиця малозначних справ

Спрощене

провадження

(загальні положення)

Малозначними відповідно до ЦПК є

До малозначних можуть бутивіднесені

Не можуть бутивіднесені до малозначних відповідно до ЦПК

Представництво

Не підлягають касаційному оскарженнювідповідно до ЦПК

Підлягаютькасаційному оскарженню відповідно до ЦПК

Стаття 19.

Справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів

4. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовнепровадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

 

Стаття 19.

6. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищуєста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб(1762 х 100 = 176200);

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

 

Стаття 274.

Справи, що розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження

2. У порядку спрощеного позовного провадження може бутирозглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

 

Стаття 19.

Абз.2 ч. 4. 

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

 

6. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1762 х 500 = 881000).

 

Стаття 60.

 Особи, які можуть бути представниками

2. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

 

Стаття 389.

Право касаційного оскарження

3. Не підлягають касаційному оскарженню:

2) судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Стаття 389.

Право касаційного оскарження

3. Не підлягають касаційному оскарженню:

2) судові рішення у малозначних справах,

крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Стаття 274.

 Справи, що розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження

1. У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи:

1) малозначні справи;

2) що виникають з трудових відносин.

 

 

 

Стаття 274.

Ч. 4.

В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бутирозглянуті справи у спорах:

1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя;

2) щодо спадкування;

3) щодо приватизації державного житлового фонду;

4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу;

5) в яких ціна позову перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

6) інші вимоги, об’єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

 

 

 

 

Стаття 176. Ціна позову

  1. Ціна позову визначається:
  • у позовах про стягнення грошових коштів – сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом , за яким стягнення провадиться у безпірному (безакцептному) порядку;
  • у позовах про визнання права власності на майно або його витребування – вартістю майна;
  • у позовах про стягнення аліментів – сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців;
  • у позовах про строкові платежі і видачі – сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки;
  • у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі – сукупністю платежів або видач за три роки;
  • у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач – сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік;
  • у позовах про припинення платежів або видач – сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік;
  • у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла – сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки;
  • у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності , – дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, – не нижче його балансової вартості;
  • у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, – загальною сумою всіх вимог.  

Стаття 274. Справи, що розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження

  1. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:

1) ціну позову;

2) значення справи для сторін;

3) обраний позивачем спосіб захисту;

4) категорію та складність справи;

5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо;

6) кількість сторін та інших учасників справи;

7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;

8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Стаття 411.  Підстави для повного або часткового скасування рішень і передачі справи повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду

  1. Судові рішення підлягають обов’язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:
  • справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
  • в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими;
  • судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;
  • судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу;
  • справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
  • судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції;
  • суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження;
  • суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Джерело: Судова влада

Як домогтися побачень з дитиною.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи. У статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-XII, закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Усі держави-учасниці, які ратифікували цю конвенцію, зобов’язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Також, держави-учасниці повинні забезпечити в максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини; визнавати право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Згідно з положеннями Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. В українському законодавстві закріплено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини та непрацездатних членів сім’ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних правовідносин має право на судовий захист. Тому, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди другому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, другий із батьків має право звернутись до суду з позовом про усунення цих перешкод. Крім того, сімейним законодавством передбачено, що мати чи батько дитини, хто проживає окремо від неї, можуть також звернутися із заявою до органу опіки та піклування, для визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Таким чином, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви. При розгляді судом таких категорій справ (спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе незаконно тощо) обов’язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки і піклування має базуватися на достовірній інформації про усі фактичні обставини, які можуть мати істотне значення та ретельному їх з’ясуванні. Такий висновок є рекомендаційним, тому суд може постановити інше рішення, ніж пропонує орган опіки та піклування. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо) місце та час їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі поведінка батьків, стан психічного здоров’я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. Крім того, право на сімейне виховання включає в себе також право на спілкування з іншими членами сім’ї: дідом, бабою, іншими родичами. Позбавлення цих осіб права на спілкування та участь у вихованні онуки або онука, може позбавити дитину родинних зв’язків з ними, любові та турботи з їх боку. Положеннями норм сімейного законодавства прямо передбачено, що баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, брати участь у їх вихованні. У свою чергу, батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення. Таким чином, право на участь у вихованні та спілкуванні з онуком або онукою гарантується законодавством, а той чиї права на виховання дитини порушені або вчиняються перешкоди щодо їх здійснення, не повинен доводити їх виникнення чи навпаки їх наявність, будь-якими іншими засобами доказування. Отже, законодавством України закріплено правовий механізм захисту права на участь у вихованні дитини, яке мають як батьки дитини, так і інші члени сім’ї. Водночас, законодавство закріплює обов’язок батьків або інших осіб, з якими проживає дитина, не чинити перешкоди у реалізації батьками, бабою чи дідом своїх прав щодо виховання дітей, внуків.

Джерело: ПРОТОКОЛ

Особа, щодо якої розпочато досудове розслідування, має право на захист навіть без повідомлення про підозру

Останнім часом органи досудового розслідування втілюють у життя практику внесення відомостей до ЄРДР про вчинення особою кримінального правопорушення та збирання доказів її винуватості без повідомлення про підозру. Проте адвокат може ефективно захищати права такої особи, навіть попри відсутність у неї статусу підозрюваної.

З огляду на загальні засади

З моменту внесення відповідних відомостей до реєстру й до оголошення повідомлення про підозру така особа фактично не має жодних процесуальних можливостей захистити свої права та інтереси. Так, згідно з положеннями ст.42 Кримінального процесуального кодексу на етапі досудового розслідування право ознайомлюватися з матеріалами, одержувати

копії процесуальних документів та письмові повідомлення, оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді мають лише підозрювані. Тому особа, яка такою не є, не має жодних процесуальних прав. Такої позиції переважно дотримуються органи досудового розслідування.

Дійсно, процесуальний статус осіб, щодо яких здійснюється кримінальне провадження чи збираються докази винуватості без повідомлення їх про підозру, в КПК не визначений. Однак відповідно до ч.6 ст.9 у випадках, коли положення цього кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади, визначені в його ч.1 ст.7. До них, зокрема, відносяться:

• верховенство права;

• законність;

• рівність перед законом і судом;

• забезпечення права на захист;

• змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини(ст.8, ч.5 ст.9 КПК). Статтею 17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права на всіх етапах провадження нарівні із законами України.

Фактичне обвинувачення

Євросуд у своїх численних рішеннях визначає поняття «кримінальне обвинувачення» в досить широкому контексті. Так, у рішенні від 6.09.2005 у справі «Салов проти України» сказано, що поняття «обвинувачення» має «автономне» значення; воно повинне розумітися в сенсі конвенції, а не лише в контексті його значення в національному праві. Таким чином, воно може визначатися як «офіційне повідомлення особи компетентним органом державної влади, в якому стверджується, що особа скоїла злочин» (пп.42, 46 рішення від 27.02.80 у справі «Deweer v. Belgium» та п.73 рішення від 15.07.82 у справі «Eckle v. Germany»). У деяких випадках це може робитися «у формі інших заходів, здійснення яких несе в собі таке твердження і, по суті, так само впливає на становище підозрюваного» (рішення у справі «Eckle v. Germany»).

У рішенні від 19.02.2009 у справі «Шабельник проти України» ЄСПЛ вказав, що «право на правову допомогу виникає в момент, коли становище людини стає суттєво уразливим, навіть якщо її офіційно не затримано як підозрювану». Суд пояснив, що становище заявника стало значно вразливішим одразу після вжиття серйозних слідчих заходів щодо перевірки підозри стосовно нього та підготовки версії обвинувачення. Тож було констатоване порушення §1 та п.«с» §3 ст.6 конвенції, оскільки момент виникнення права на правову допомогу не залежить від того, який формальний статус має підозрювана у скоєнні злочину особа.

Європейський суд з прав людини визначає такі обставини, які вважаються моментом висунення обвинувачення:

• початок досудового розслідування проти конкретної особи чи арешт її банківських рахунків (рішення у справі «Ringeisen v. Austria»);

• арешт особи (рішення у справі «Wemhoff v. Germany»);

• офіційне повідомлення про намір здійснення стосовно неї кримінального переслідування (рішення у справі «Neumeister v. Avstria»).

В цілому, на думку ЄСПЛ, обвинувачення охоплює весь комплекс процедур — від початку досудового розслідування стосовно особи до винесення остаточного рішення.

Виникнення права на захист

Під початком досудового розслідування проти конкретної особи, за чинним законодавством України, може розумітися внесення до ЄРДР відомостей про вчинення нею кримінального правопорушення.

Пунктом «с» §3 ст.6 конвенції встановлено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, обраного на власний розсуд.

Як указував ЄСПЛ у рішенні від 24.11.93 у справі «Imbrioscia v. Switzerland» (п.36) словосполучення «при встановленні кримінального обвинувачення» в §1 ст.6 конвенції не означає, що ця стаття не застосовується на стадії досудового розслідування.

При цьому Конституційний Суд у рішенні від 30.09.2009 №23-рп/2099 констатував, що положення ч.1 ст.59 Конституції треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі й формах, як вона того потребує. Навіть якщо це право не передбачене законами України чи іншими правовими актами, особа не може бути обмежена в його реалізації.

Отже, кримінальне процесуальне законодавство виходить з того, що особа, стосовно якої розпочато досудове розслідування, навіть без повідомлення про підозру має право на захист, яке може бути реалізоване шляхом дотримання прав підозрюваного, визначених у ст.42 КПК.

Алгоритм протидії

Захищати особу в кримінальному провадженні, що здійснюється без повідомлення їй про підозру, адвокат може за таким алгоритмом.

Після отримання відомостей, що підтверджують здійснення досудового розслідування стосовно конкретної особи без повідомлення їй про підозру (інформація зі ЗМІ, ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень тощо), до органу досудового розслідування направляються документи, визначені ст.50 КПК, на підтвердження повноважень захисника особи із зазначенням наведеної правової позиції.

Слідчому, прокурору подаються клопотання про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування в порядку стст.220, 221 КПК.

У разі відмови в цьому слідчому судді на підставі п.1 ч.1 ст.303 кодексу подаються скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, що полягає в нерозгляді клопотання сторони захисту про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування.

Під час розгляду скарги слідчому судді наводиться правова позиція ЄСПЛ щодо моменту виникнення в особи права на захист.

Така правова позиція та алгоритм дій не є суто теоретичними. Вони неодноразово успішно застосовані на практиці, про що свідчать, зокрема, ухвали слідчих суддів Печерського районного суду м.Києва від 21.12.2017 у справі№757/68524/17-к; від 3.11.2016 у справі№757/42254/16-к; від 1.11.2016 у справі№757/42270/16-к.

Недопустимість доказів

Також вона може бути використана для визнання доказів недопустимими.

Згідно з ст.87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, а також будь-які інші докази, здобуті внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Відповідно до ч.2 ст.86 КПК недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень.

Отже, докази, отримані на стадії досудового розслідування в кримінальному провадженні, що здійснюється стосовно особи без повідомлення їй про підозру, порушують її право на захист. І це є підставою для визнання таких доказів недопустимими. Відповідно, їх не може бути використано при прийнятті будь-якого процесуального рішення.

Таким чином, до моменту внесення до КПК змін щодо врегулювання питання наявності процесуальних прав у осіб, стосовно яких здійснюється кримінальне провадження та збираються докази без повідомлення їх про підозру, одним з можливих варіантів захисту прав та інтересів таких осіб може бути використання адвокатом практики ЄСПЛ та гарантій, передбачених у конвенції. Як свідчить практика, слідчі судді звикають застосовувати правові позиції Євросуду та його прецеденти.

Джерело: ЗІБ

Підслідність на досудовому слідстві по одеськи

Не так давно Головне управління національної поліції Одеської області зареєструвало юридичну адресу на території Київського району міста Одеси, що на думку посадових осіб відомства дає можливість слідчим, слідчого управління ГУНП Одеської області звертатись з клопотаннями про забезпечення заходів кримінального провадження до Київського районного суду. 

На мою думку, вказані клопотання слідчих не можуть розглядатися слідчими суддями Київського районного суду міста Одеси,  з наведених нижче підстав.

Частиною 2 статті 132 КПК України визначено, що клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого загального суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Частиною 1 статтті 93 ЦК України зазначено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Враховуючи вказане орган досудового розслідування, – слідче управління ГУНП в Одеській області, як зазначають в клопотаннях слідчі, знаходиться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченка, будинок 8Г, що відповідно до рішення Одеської міської ради №197-XXIV від 26.07.2002 року належить до території Приморського району м.Одеси та відповідно належить до територіальної юрисдикції Приморського районного суду міста Одеси.

Згідно з положеннями ст. 38 КПК України, органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є:

1) слідчі підрозділи – органів внутрішніх справ; органів безпеки; органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; органів Державного бюро розслідувань; органів Державної кримінально-виконавчої служби України;

2) підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України.

Тобто  кримінальний процесуальний кодекс визначає органами досудового розслідування не службових осіб цих органів досудового розслідування, не  сам правоохоронний орган, а відповідні підрозділи – слідчі управління та відділи.

З вказаним твердженням в свій час погодився і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, та в своєму листі адресованому головам апеляційних судів областей №223-1650/0/4-16 від 16.06.2016 року, зазначив, що органом досудового розслідування при системному аналізі положень ч.1 ст.38, п.8 ч.1 ст.3 КПК України, є слідчі підрозділи (Головне слідче управління, слідче управління, відділ, відділення). Тобто органом розслідування в конкретному кримінальному провадженні є не сам правоохоронний орган до складу якого входить відповідний підрозділ, а його підрозділ управління, відділ визначений у ч.1 ст.38 КПК України.

Частиною 6 статті 9 КПК України визначено, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу. Тому слідчий суддя, слідчий та прокурор мають керуватися виключно положеннями КПК України та нормативно-правовими актами, які йому не суперечать.

Отже беручи до уваги загальні засади кримінального провадження, можна зробити висновок, що будь-які клопотання про забезпечення заходів кримінального провадження необхідно подавати до місцевого суду за фактичною адресою місця знаходження органу досудового розслідування. Звернення до місцевого суду  за місцем реєстрації цього органу досудового розслідування, або за місцем знаходження певного слідчого є невірним.

В силу загальної засади кримінального провадження – законність, що регламентована ст. 9 КПК України, – суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно дотримуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Розгляд справи саме судом, встановленим законом, є складовою права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином розгляд клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження слідчими суддями Київського районного суду міста Одеси, до юрисдикції якого такий розгляд не віднесений процесуальним кодексом, є грубим порушенням КПК України.

Зауважу, що питання направлення кримінального провадження з одного суду до іншого вирішується відповідно до ст. 34 КПК України, апеляційним судом області, який повинен розглянути вказане питання не пізніше п'яти днів після надходження відповідного клопотання сторони або подання місцевого суду.

Топ-5 найбільш популярних судових рішень вересня

П’ятірку лідерів пошукових запитів у вересні 2018 року склали рішення, які стосуються болючих для автовласників, платників аліментів, спадкоємців питань, а саме:

1. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12.03.2018 р. у справі №640/129/18 – його запитували 357 разів.

У цьому рішенні висловлено позицію суду, відповідно до якої у разі фіксації порушення правил дорожнього руху у неавтоматичному режимі (в даному випадку – стоянка у другій смузі руху) співробітники Нацполіції не мають права виносити постанову про притягнення до адміністративної відповідальності на місці скоєння правопорушення. Має бути складено лише протокол про адмінправопорушення, а питання про притягнення до відповідальності – розглянуто за місцезнахожденням відповідного підрозділу Нацполіції.

2. Постанова Верховного Суду (прийнята колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду) від 31.05.2018 р. у справі №127/27182/15-К – 295 разів.

Суд висловив одразу кілька важливих позицій щодо кримінальних проваджень за ст. 263 КК (незаконне поводженнязі зброєю), а саме вкотре наголошено, що необхідною умовою для притягнення до відповідальності за цією статтею є доведення наявності вини у формі умислу. Також вказано, що відсутність спеціального Закону «Про зброю» або іншого подібного не є перешкодою для визначення, чи є поводження зі зброєю незаконним, оскільки слово «закон» у відповідній статті Кримінального кодексу має загальне значення і посилається на все законодавство, що регулює питання обігу та поводження зі зброєю.

3. Постанова Верховного Суду (прийнята колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду) від 15.03.2018 р. у справі №401/710/15-Ц – 182 рази.

У цій справі розглядалося наболіле для багатьох питання примусового стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги. Специфікою цієї справи є те, що боржник успадкував квартиру, але ще не завершив процедуру оформлення спадщини та права власності на квартиру. Відповідно, він не укладав договору з постачальником послуг централізованого опалення, а також послуг із утримання будинку та прибудинкової території. Саме на підставі цього він доводив відсутність у нього обов’язку сплачувати за відповідні послуги.

Суд зазначив, що сам факт прийняття спадщини створює у спадкоємця обов’язки щодо утримання спадкового майна. Тому відсутність договору щодо надання житлово-комунальних послуг не є підставою для відмови у примусовому стягненні заборгованості за фактично спожиті послуги.

4. Цю сходинку посідають одразу два рішення, кожне з яких користувачі запитували 165 разів:

Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 10.06.2016 р. у справі №610/1425/16-Ц, яким суд задовольнив вимогу вищого навчального закладу про стягнення компенсації витрат на підготовку за державним замовленням аспіранта, відрахованого з аспірантури за невиконання навчального плану не з поважних причин;
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.02.2018 р. у справі №201/125/18, яке відзначається тим, що у досить простій та поширеній справі про розлучення та призначення аліментів на утримання дитини суд дуже професійно та детально обґрунтував свою позицію, використавши навіть рішення ЄСПЛ.
5. Постанова Великої палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі №629/4628/16-Ц – 144 рази.

В ній вирішувалося питання про правову природу зобов’язань, що виникають між власником будівлі та власником земельної ділянки, на якій розташовано таку будівлю за відсутності договору оренди землі. Суд встановив, що в такому випадку підлягає застосуванню законодавство, що регулює випадки набуття чи зберігання чужого майна без достатньої правової підстави.

Таким майном, на думку суду, є грошові суми, які дорівнюють розміру орендної плати. Отже, відповідна сума може бути стягнена за позовом власника землі.

Джерело