Особа, щодо якої розпочато досудове розслідування, має право на захист навіть без повідомлення про підозру

Останнім часом органи досудового розслідування втілюють у життя практику внесення відомостей до ЄРДР про вчинення особою кримінального правопорушення та збирання доказів її винуватості без повідомлення про підозру. Проте адвокат може ефективно захищати права такої особи, навіть попри відсутність у неї статусу підозрюваної.

З огляду на загальні засади

З моменту внесення відповідних відомостей до реєстру й до оголошення повідомлення про підозру така особа фактично не має жодних процесуальних можливостей захистити свої права та інтереси. Так, згідно з положеннями ст.42 Кримінального процесуального кодексу на етапі досудового розслідування право ознайомлюватися з матеріалами, одержувати

копії процесуальних документів та письмові повідомлення, оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді мають лише підозрювані. Тому особа, яка такою не є, не має жодних процесуальних прав. Такої позиції переважно дотримуються органи досудового розслідування.

Дійсно, процесуальний статус осіб, щодо яких здійснюється кримінальне провадження чи збираються докази винуватості без повідомлення їх про підозру, в КПК не визначений. Однак відповідно до ч.6 ст.9 у випадках, коли положення цього кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади, визначені в його ч.1 ст.7. До них, зокрема, відносяться:

• верховенство права;

• законність;

• рівність перед законом і судом;

• забезпечення права на захист;

• змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини(ст.8, ч.5 ст.9 КПК). Статтею 17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права на всіх етапах провадження нарівні із законами України.

Фактичне обвинувачення

Євросуд у своїх численних рішеннях визначає поняття «кримінальне обвинувачення» в досить широкому контексті. Так, у рішенні від 6.09.2005 у справі «Салов проти України» сказано, що поняття «обвинувачення» має «автономне» значення; воно повинне розумітися в сенсі конвенції, а не лише в контексті його значення в національному праві. Таким чином, воно може визначатися як «офіційне повідомлення особи компетентним органом державної влади, в якому стверджується, що особа скоїла злочин» (пп.42, 46 рішення від 27.02.80 у справі «Deweer v. Belgium» та п.73 рішення від 15.07.82 у справі «Eckle v. Germany»). У деяких випадках це може робитися «у формі інших заходів, здійснення яких несе в собі таке твердження і, по суті, так само впливає на становище підозрюваного» (рішення у справі «Eckle v. Germany»).

У рішенні від 19.02.2009 у справі «Шабельник проти України» ЄСПЛ вказав, що «право на правову допомогу виникає в момент, коли становище людини стає суттєво уразливим, навіть якщо її офіційно не затримано як підозрювану». Суд пояснив, що становище заявника стало значно вразливішим одразу після вжиття серйозних слідчих заходів щодо перевірки підозри стосовно нього та підготовки версії обвинувачення. Тож було констатоване порушення §1 та п.«с» §3 ст.6 конвенції, оскільки момент виникнення права на правову допомогу не залежить від того, який формальний статус має підозрювана у скоєнні злочину особа.

Європейський суд з прав людини визначає такі обставини, які вважаються моментом висунення обвинувачення:

• початок досудового розслідування проти конкретної особи чи арешт її банківських рахунків (рішення у справі «Ringeisen v. Austria»);

• арешт особи (рішення у справі «Wemhoff v. Germany»);

• офіційне повідомлення про намір здійснення стосовно неї кримінального переслідування (рішення у справі «Neumeister v. Avstria»).

В цілому, на думку ЄСПЛ, обвинувачення охоплює весь комплекс процедур — від початку досудового розслідування стосовно особи до винесення остаточного рішення.

Виникнення права на захист

Під початком досудового розслідування проти конкретної особи, за чинним законодавством України, може розумітися внесення до ЄРДР відомостей про вчинення нею кримінального правопорушення.

Пунктом «с» §3 ст.6 конвенції встановлено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, обраного на власний розсуд.

Як указував ЄСПЛ у рішенні від 24.11.93 у справі «Imbrioscia v. Switzerland» (п.36) словосполучення «при встановленні кримінального обвинувачення» в §1 ст.6 конвенції не означає, що ця стаття не застосовується на стадії досудового розслідування.

При цьому Конституційний Суд у рішенні від 30.09.2009 №23-рп/2099 констатував, що положення ч.1 ст.59 Конституції треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі й формах, як вона того потребує. Навіть якщо це право не передбачене законами України чи іншими правовими актами, особа не може бути обмежена в його реалізації.

Отже, кримінальне процесуальне законодавство виходить з того, що особа, стосовно якої розпочато досудове розслідування, навіть без повідомлення про підозру має право на захист, яке може бути реалізоване шляхом дотримання прав підозрюваного, визначених у ст.42 КПК.

Алгоритм протидії

Захищати особу в кримінальному провадженні, що здійснюється без повідомлення їй про підозру, адвокат може за таким алгоритмом.

Після отримання відомостей, що підтверджують здійснення досудового розслідування стосовно конкретної особи без повідомлення їй про підозру (інформація зі ЗМІ, ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень тощо), до органу досудового розслідування направляються документи, визначені ст.50 КПК, на підтвердження повноважень захисника особи із зазначенням наведеної правової позиції.

Слідчому, прокурору подаються клопотання про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування в порядку стст.220, 221 КПК.

У разі відмови в цьому слідчому судді на підставі п.1 ч.1 ст.303 кодексу подаються скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, що полягає в нерозгляді клопотання сторони захисту про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування.

Під час розгляду скарги слідчому судді наводиться правова позиція ЄСПЛ щодо моменту виникнення в особи права на захист.

Така правова позиція та алгоритм дій не є суто теоретичними. Вони неодноразово успішно застосовані на практиці, про що свідчать, зокрема, ухвали слідчих суддів Печерського районного суду м.Києва від 21.12.2017 у справі№757/68524/17-к; від 3.11.2016 у справі№757/42254/16-к; від 1.11.2016 у справі№757/42270/16-к.

Недопустимість доказів

Також вона може бути використана для визнання доказів недопустимими.

Згідно з ст.87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, а також будь-які інші докази, здобуті внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Відповідно до ч.2 ст.86 КПК недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень.

Отже, докази, отримані на стадії досудового розслідування в кримінальному провадженні, що здійснюється стосовно особи без повідомлення їй про підозру, порушують її право на захист. І це є підставою для визнання таких доказів недопустимими. Відповідно, їх не може бути використано при прийнятті будь-якого процесуального рішення.

Таким чином, до моменту внесення до КПК змін щодо врегулювання питання наявності процесуальних прав у осіб, стосовно яких здійснюється кримінальне провадження та збираються докази без повідомлення їх про підозру, одним з можливих варіантів захисту прав та інтересів таких осіб може бути використання адвокатом практики ЄСПЛ та гарантій, передбачених у конвенції. Як свідчить практика, слідчі судді звикають застосовувати правові позиції Євросуду та його прецеденти.

Джерело: ЗІБ

ВС/ККС: Порушення права обвинуваченого на вільний вибір захисника є порушенням права на захист та підставою для скасування судового рішення

Фабула судового акту: Нормами частини 1 статті 20 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Право підозрюваного, обвинуваченого на захист є невід'ємною складовою закріпленого у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Кожен обвинувачений має право використовувати ефективну юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або — за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника — одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.

При цьому згідно ч. 1 ст. 412 КПК обмеження права обвинуваченого у вільному виборі захисника є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та підставою для скасування судового рішення.

У даній справі на обвинувальний вирок суду та ухвалу апеляційного суду, який залишив вказане рішення без зміни захисником засудженого було подано касаційну скаргу з тих підстав, що вказує, що засуджений українською мовою не володіє, а тому відмова суду першої та апеляційної інстанцій у наданні перекладача суперечить положенням статей 2968 КПК у задоволенні клопотання про призначення перекладача. Окрім цього проведення перегляду справи без участі одного із захисників засудженого є порушенням права останнього на захист.

Переглядаючи вказану справу ККС, посилаючись на норми ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободта ст. 59 Конституції України вказав, що відхилення апеляційним судом клопотання про відкладення судового розгляду у зв’язку із хворобою одного із захисників є порушенням права засудженого на захист.

При цьому присутність в судовому засіданні захисників, від послуг яких засуджений відмовився не може свідчити про здійснення останніми належного захисту та забезпечення дотримання вимог ст. 52 КПК щодо обов'язкової участі у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину захисника.

Постанова

Іменем України

07 червня 2018 року

м. Київ

справа № 714/266/16-к

провадження № 51-3324 км 18

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого                                  Щепоткіної В. В.,

суддів                                               Кишакевича Л. Ю., Остапука В. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Буланова О. П., розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ТкачукаВ. В. на вирок Герціївського районного суду Чернівецької області від 18 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від                    10 жовтня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015260070000292, за обвинуваченням ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився та проживає у АДРЕСА_1, такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК, у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Герцаївського районного суду Чернівецької області від 18 травня 2016 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 3 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна за виключенням житла; за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.                      

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна, за виключенням житла.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_2 строк попереднього ув'язнення у строк відбування покарання з 04 лютого 2016 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Прийняте рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 09 жовтня 2015 року, приблизно о 23:55 год., перебуваючи біля господарства потерпілого ОСОБА_4 у АДРЕСА_1, з метою незаконного заволодіння чужим майном вчинив напад на останнього, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров'я потерпілого та проникненням у його житло. В ході нападу ОСОБА_2 заволодів майном потерпілого на загальну суму 14 975 грн.

У жовтні 2015 року ОСОБА_2, діючи повторно, з метою незаконного заволодіння чужим майном проник до житлового будинку потерпілого ОСОБА_5, що у АДРЕСА_1, звідки таємно викрав належне потерпілому майно на суму 580 грн.

25 листопада 2015 року, приблизно о 19:30 год. ОСОБА_2, діючи повторно,  з метою незаконного заволодіння чужим майном проник до господарського приміщення, розташованого на території господарства потерпілого ОСОБА_6 у АДРЕСА_1, звідки таємно викрав належне потерпілому майно на суму 1000 грн.

13 грудня 2015 року, приблизно о 20:30 год. ОСОБА_2, діючи повторно,  з метою незаконного заволодіння чужим майном проник до житлового будинку потерпілого ОСОБА_5, що у АДРЕСА_1, звідки таємно викрав належне потерпілому майно на загальну суму 3 550 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 10 жовтня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Ткачук В. В., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_2 скасувати  і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вказує, що за виключенням викрадення бензопили з помешкання потерпілого ОСОБА_5, інших злочинів ОСОБА_2 не вчиняв, а тому положення ч. 3 ст. 187 та ч. 3 ст. 185 КК щодо нього застосовані неправильно. На думку захисника, вирок ґрунтується на припущеннях, винуватість ОСОБА_2 не підтверджена належними та допустимими доказами. Дані протоколів добровільної видачі, огляду речових доказів та впізнання за голосом отримані з порушенням вимог кримінального процесуального закону,  а тому не можуть бути покладені в основу вироку. Зазначені доводи не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який в порушення вимог ст. 404 КПК безпідставно відмовив стороні захисту у дослідженні доказів в апеляційному порядку та дійшов необґрунтованого висновку про залишення вироку суду першої інстанції без зміни. Вказує, що ОСОБА_2 українською мовою не володіє. Рідною для нього є румунська.  Тому, відмовивши всупереч вимогам статей 29,  68 КПК у задоволенні клопотання про призначення перекладача, апеляційний суд порушив право обвинуваченого на захист та справедливий суд  у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Порушенням права на захист також вважає проведення апеляційного розгляду 27 вересня 2016 року без участі захисника Ткачука В. В.

Позиції інших учасників судового провадження

В судовому засіданні засуджений ОСОБА_2 та захисник Лутсу І. В. підтримали касаційну скаргу захисника Ткачука В. В.

Прокурор Кравченко Є. С. заперечила проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Згідно ст. 59 Конституції України кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право підозрюваного, обвинуваченого на захист є невід'ємною складовою закріпленого у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Кожен обвинувачений має право використовувати ефективну юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або — за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника — одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.

Проте при розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції право ОСОБА_2 у вільному виборі захисника було порушено.

Так, ОСОБА_2 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, що згідно ст. 12 КК є особливо тяжким. Згідно приписів ст. 52 КПК участь захисника у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів є обов'язковою.

Як убачається з матеріалів справи, під час досудового розслідування та в суді першої інстанції захист інтересів ОСОБА_2 здійснювали адвокати  Семенюк Р.Д. та Дутка В. М. Також на стадії апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_2 12 вересня 2016 року уклав договір про надання правової допомоги з адвокатом Ткачуком В. В.

27 вересня 2016 року в судове засідання суду апеляційної інстанції захисник Ткачук В. В. не з'явився через хворобу, у зв'язку з чим просив відкласти апеляційний розгляд. Обвинувачений ОСОБА_2 також наполягав на неможливості здійснення апеляційного розгляду за відсутності захисника Ткачука В. В.

Однак зазначене клопотання апеляційним судом було відхилене та розпочато апеляційний розгляд без участі захисника Ткачука В. В. з мотивів необхідності дотримання розумних строків кримінального провадження, а також присутності  в судовому засіданні захисників Семенюка Р. Д. і Дутки В. М. Незважаючи на те, що обвинувачений відмовився від участі вказаних захисників в апеляційному розгляді, апеляційний суд не прийняв таку відмову, вказавши що  Семенюк Р. Д. і Дутка В. М. здатні здійснити належний захист обвинуваченого та забезпечити дотримання вимог ст. 52 КПК щодо обов'язкової участі у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину захисника.

На думку колегії суддів, таким рішенням апеляційний суд порушив гарантоване державою та встановлене статтями59,63 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободта статтями  48,49,52,54 КПК таправо обвинуваченого ОСОБА_2 мати захисника, вибраного на власний розсуд.

За змістом ч. 1 ст. 412 КПК обмеження права обвинуваченого у вільному виборі захисника є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та підставою для скасування судового рішення.

Разом з тим, доводи касаційної скарги про безпідставну відмову апеляційним судом в призначенні обвинуваченому перекладача колегія суддів вважає необґрунтованими. Так, ОСОБА_2 є громадянином України, народився та проживає на її території, має середню освіту, здобуту в Україні, у школі вивчав українську мову, атестований з цього предмету. На досудовому розслідуванні  та в суді ОСОБА_2 в присутності захисників роз'яснювались процесуальні права, в тому числі право користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною мовою або мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача. Жодних клопотань про те, що він не володіє українською мовою, на досудовому розслідуванні, в місцевому суді першої та суді апеляційної інстанції до 06 жовтня 2016 року ОСОБА_2 та його захисники не заявляли. Натомість під час допиту  в якості підозрюваного ОСОБА_2 підтвердив, що українською мовою володіє в повній мірі, читати та писати вміє (т. 3 а.с. 15). Із звукозапису судового засідання вбачається, що він розуміє українську мову, давав зрозумілі відповіді на поставлені йому українською мовою питання.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що звернення захисника з відповідним клопотанням на стадії апеляційного розгляду є виключно формою захисту від пред'явленого обвинувачення.

За таких обставин, касаційна скарга захисника Ткачука В. В. підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_2 — скасуванню  з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого апеляційному суду слід врахувати наведене, належним чином перевірити доводи апеляційної скарги, дати на них вичерпні відповіді, за необхідності й наявності для того підстав повторно дослідити в порядку ст. 404 КПК обставини, встановлені під час кримінального провадження, та ухвалити законне, обґрунтоване й вмотивоване судове рішення, забезпечивши реалізацію права обвинуваченого на вільний вибір захисника.  

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, колегія суддів

ухвалила:

Касаційну скаргу захисника Ткачука В. В. задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 10 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

 

Джерело: ПРОТОКОЛ