ВС: Акти прийняті з порушенням вимог антикорупційного законодавства, підлягають скасуванню.

У разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, така особа не має права брати участь у прийнятті відповідного рішення органом. Нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог антикорупційного законодавства, підлягають скасуванню.

Такого підходу дотримувався Верховний Суд у процесі розгляду в касаційному порядку адміністративної справи за позовом прокурора до сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення цієї ради «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність». 

Позивач зазначив, що спірним рішенням сільради особі як депутату цієї ради було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, що межує з його власною ділянкою. Але депутат не повідомив сесію про наявність конфлікту інтересів, а також сам брав участь у голосуванні, порушивши вимоги законів України «Про запобігання корупції» та «Про місцеве самоврядування в Україні».

Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, виходили з того, що під час голосування за прийняття рішення сільської ради голос фізичної особи – депутата відповідної ради не був вирішальним і не вплинув на правомірність прийняття цього рішення, а також із того, що антикорупційним законодавством не передбачено необхідності безумовного скасування рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого за наявності конфлікту інтересів.

Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що для встановлення порушення процедури прийняття рішення визначальним є сам факт участі особи у голосуванні, а не вплив її голосу на прийняте рішення з урахуванням наявності кваліфікованої більшості, необхідної для прийняття позитивного рішення колегіальним органом.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів в особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії тощо), вона не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом (ч. 2 ст. 35 Закону України «Про запобігання корупції»). Нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням зазначених вимог, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об'єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема Національного агентства, органу місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 67 цього Закону). 
Альтернативність положень цієї норми стосується виключно вибору способу оскарження рішення, прийнятого за наявності конфлікту інтересів, і зобов’язує суд у порядку, передбаченому процесуальним законом, розглядати відповідний позов про визнання такого рішення незаконним.

Постанова Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 810/2500/16 –
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77586022.

Джерело

ВС: За наявності заяви про незаконні методи слідства суд приймати рішення не може, без превірки таких фактів

Європейський суд з прав людини не раз наголошував на необхідності проведення ефективного розслідування скарг особи про те, що вона була піддана поганому поводженню з боку суб’єктів владних повноважень. На цьому Верховний Суд наголосив у постанові від 06.11.2018 року по справі № 567/513/16-к.

Два чоловіки на підпитку почубилися. Під час бійки один з них завдав другому 19 ударів кулаками та ногами в груди та живіт. Численні удари спричинили внутрішні крововиливи та смерть потерпілого. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність умислу на заподіяння смерті й, приєднавши невідбуту частину покарання за попереднім вироком, засудив винуватця до 9 років позбавлення волі.
 

Постанова

Іменем України 

 

6 листопада 2018 року                                                     м. Київ

Справа № 567/513/16-к

Провадження № 51-259км17

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого                                      Кишакевича Л. Ю., суддів                                                   Наставного В.В., Щепоткіної В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання    Кириленка М.О.,

прокурора                                          Матюшевої О.В.,

засудженого                                       ОСОБА_1,

захисника                                            Кисельової М.І.

(в режимі відеоконференції) розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 26 липня 2017 року за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Ольгополь Чечельницького районуВінницької області та мешканця АДРЕСА_1 раніше неодноразово судимого, останній раз: вироком від 28.12.2015 Острозького районного суду Рівненської області за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 18575 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців з іспитовим строком на 1 рік, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК;  

 

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 лютого 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. На підставі ч. 1 ст. 71 КК до покарання призначеного за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Острозького районного суду Рівненської області від 28.12.2015 року та визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9  років.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 визначено рахувати з 05.04.2016 року, з розрахунку один день ув'язнення за два дні позбавлення волі згідно вимог ч. 5 ст. 72 КК

Судом вирішено долю речових доказів у провадженні.

За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, в ніч з 2-го на 3 квітня 2016 року, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись за місцем свого проживання в АДРЕСА_2, на ґрунті сталих неприязних стосунків, після сварки, що переросла у бійку, під час якої у ОСОБА_1 виник умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_3, умисно, усвідомлюючи небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, завдав ОСОБА_3 не менше 19-ти ударів кулаками та взутими ногами у груди та живіт, що призвело до внутрішньої кровотечі, масивної крововтрати, множинних переламів, розривів тканин внутрішніх органів,  внаслідок чого настала смерть потерпілого  ОСОБА_3 

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 26 липня 2017 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК у строк відбування покарання ОСОБА_1 зараховано строк його попереднього ув'язнення з 05 квітня 2016 року по 20 червня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. 

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній  скарзі та доповненнях засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок та ухвалу апеляційного суду з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції. Свої вимоги засуджений обґрунтовує невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, вважає, що умислу на вбивство потерпілого він не мав, потерпілий прийшов до нього додому з метою фізичної розправи через конфлікт, що стався напередодні. Вважає, що судом неправильно враховано за обставину, що обтяжує покарання – вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, оскільки ОСОБА_1 не вживав спиртні напої, а от потерпілий перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння, чим і спровокував бійку. Вважає, що суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам ст. 419 КПК, не перевірив всіх  доводів його апеляційної скарги, при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції не зазначив всіх підстав, з яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою. Вважає, що поза увагою  апеляційного суду залишились доводи засудженого про застосування до нього незаконних методів слідства.

Крім того, ОСОБА_1 у доповненнях до касаційної скарги просить зарахувати у строк покарання термін попереднього ув'язнення з 05 квітня 2016 року по 26 липня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 та його захисник підтримали касаційну скаргу засудженого  та просили її задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні прокурор частково підтримала касаційну скаргу засудженого, вважала, що суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам ст. 419 КПК, не перевірив всіх  доводів апеляційної скарги, зокрема, не було належним чином перевірено доводи засудженого про застосування до нього незаконних методів слідства, тощо. У зв'язку з чим, прокурор просила скасувати ухвалу апеляційного суду з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє вироки щодо неповноти та однобічності досудового і судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 419 КПК передбачено, що в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено: імена учасників судового провадження, короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу і узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження, встановлені судом першої інстанції обставини з  посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись з  ухваленим вироком суду першої інстанції  засуджений ОСОБА_4 та його захисник звернулись з апеляційними скаргами та доповненнями до них на зазначений вирок.

При цьому засуджений ОСОБА_4 крім іншого, посилався на застосування до нього недозволених методів слідства. (а.п. 186 т. 2)

Виходячи із положень статті 3 Конвенції, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства та дізнання, у поєднанні із загальним обов'язком держави за статтею 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (правова позиція ЄСПЛ, викладена в рішеннях у справах «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року), «Вергельський проти України» (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року), «Олексій Михайлович Захарків проти України» (рішення від 24 червня 2010 року), «Нечипорук і Йонкало проти України» (рішення від 21 і квітня 2011 року). 

Як визначив Європейський суд з прав людини у справі «Вергельський проти України»    (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року) та у справі «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року), в тих справах, коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню зі сторони суб'єктів владних повноважень в порушення ст. 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов'язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування.

Як убачається з матеріалів справи, цих вимог дотримано не було. 

Апеляційний суд не забезпечив проведення відповідної перевірки вищезазначеної заяви ОСОБА_4 в установлений законом спосіб, що суперечить усталеній практиці Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях у контексті

ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод неодноразово наголошував на необхідності проведення ефективного офіційного розслідування скарг особи про те, що вона була піддана поганому поводженню зі сторони суб'єктів владних повноважень. 

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення апеляційного суду скасувати як таке, що постановлене з істотними порушеннями кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, відповідно

до ч. 1 ст. 438 КПК, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно ретельно перевірити доводи поданих апеляційних скарг, зокрема скарги ОСОБА_4 про застосування до нього незаконних методів досудового розслідування, вжити заходів для проведення відповідної перевірки зазначених доводів, після чого з додержанням вимог кримінального процесуального закону, ухвалити законне, обґрунтоване і належним чином вмотивоване рішення. 

Керуючись статтями 433434436-438441442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, Суд

ухвалив: 

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.                               Ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 26 липня 2017 року щодо ОСОБА_1 скасувати, призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.      

Судді:

Л.Ю. Кишакевич В.В. Наставний В.В. Щепоткіна

Реєстр судових рішень : http://reyestr.court.gov.ua/Review/77700147

Джерело

ВС: Презумпція невинності вважається порушеною, якщо судове рішення відображає думку про винність особи до того, як провина буде доведена

Презумпція невинності вважається порушеною, якщо судове рішення відображає думку про винність особи до того, як провина буде доведена. Такий висновок зробив ВС в постанові №461/4858/17, текст якого друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд

Іменем України

Постанова

13 вересня 2018 року                       м.Київ                                №461/4858/17

Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 

головуючого — БІЛИК Н.В.,
суддів: КРАВЧЕНКА С.І., ЄМЦЯ О.П. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу адвоката Мотрука М.В., який діє в інтересах Особи 2, на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25.10.2017 про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою в кримінальному провадженні внесеному до

Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017140000000577 щодо Особи 3 за ч.2 ст.302, ч.3 ст.303 КК.

Зміст оскаржених судових рішень

Вироком Галицького районного суду м.Львова від 28.07.2017 затверджено угоду про визнання винуватості від 13.07.2017, яка укладена в кримінальному провадженні №12017140000000577 між обвинуваченим Особою 3 та прокурором.

Цим вироком Особу 3 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.302, ч.3 ст.303 КК, та на підставі ч.1 ст.70 КК, за сукупністю злочинів, йому призначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

На підставі ст.75 КК Особу 3 звільнено від відбування покарання з випробуванням, зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки 6 місяців та покладено на нього обов’язки, передбачені ст.76 КК.

На зазначений вирок суду першої інстанції адвокатом в інтересах Особи 2 14.07.2017 було подано апеляційну скаргу.

Ухвалою АСЛО від 25.10.2017 відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою адвоката в інтересах Особи 2. Суд мотивував своє рішення тим, що апеляційна скарга подана особою, яка не має права її подавати.

Вимоги касаційної скарги

У касаційній скарзі адвокат Мотрук М.В., діючи в інтересах Особи 2, просить ухвалу апеляційного суду скасувати у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що висновки апеляційного суду про те, що вирок щодо Особи 4 не стосується інтересів Особи 2, є безпідставними, оскільки у вироку зазначено прізвище Особи 2 та описується його роль як співучасника в інкримінованих злочинах. Указує також на те, що вирок щодо Особи 4 охоплює події, які відбувалися за участю Особи 2. Зазначає, що судом апеляційної інстанції грубо порушено право Особи 2 на захист, оскільки відмовлено в доступі до правосуддя — права на апеляційне оскарження судового рішення.

Позиції інших учасників 

Прокурор у судовому засіданні вимоги касаційної скарги вважала обґрунтованими та просила їх задовольнити.

Мотиви суду

Згідно зі ст.433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до вимог ст.370, ч.2 ст.418 КПК ухвала суду апеляційної інстанції повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Мотивуючи своє рішення про відмову у відкритті провадження, апеляційний суд послався на п.2 ч.3 ст.399 КПК, виходив із того, що апеляційну скаргу подала особа, яка не має права її подавати. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що з матеріалів кримінального провадження щодо Особи 3 встановлено, що адвокат та особа, в інтересах якої подано апеляційну скаргу Особи 2, не були учасниками кримінального провадження відносно Особи 3, за результатами судового розгляду якого був постановлений вирок на підставі угоди між обвинуваченим і прокурором, а тому вони не є особами, які відповідно до положень ст.393 КПК мають право подавати апеляційну скаргу.

Суд касаційної інстанції вважає такий висновок хибним, а доводи касаційної скарги адвоката про істотне порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону — обґрунтованими, виходячи з такого.

Доступ до правосуддя є одним з основоположних принципів верховенства права, гарантованим Конституцією та законами (ч.2 ст.55, п.8 ч.2 ст.129 Конституції, ст.7, ч.6 ст.9 ч.6, ст.24 КПК).

Конституційний Суд у своїх рішення висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень і доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити в правосудді, якщо особа вважає, що її права та свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав та свобод; відмова суду в прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст.64 Конституції не може бути обмежене (рішення від 25.12.97 №9-зп та від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Висновок про застосування норм ст.7, ст.9 ч.6, ст.24 КПК щодо права на оскарження судового рішення до суду вищого рівня міститься в постанові Верховного Суду України від 3.03.2016 у справі №5-347кс15. Зокрема, у постанові зазначено, що відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб’єктів оскарження, передбаченому в ст.394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою в доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено в ч.2 ст.24 КПК.

Відповідно до цієї норми закону кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим кодексом.

Також гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Відповідно до ч.1 ст.55, п.8 ч.2 ст.129 Конституції та офіційного тлумачення відповідних правових норм, наведеного в рішенні КС від 25.04.2012 №11-рп/2012, право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією основними засадами, які є обов’язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій. Однією з таких засад є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Перегляд судових рішень судом вищого рівня гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини та громадянина.

Таким чином, конституційний принцип забезпечення апеляційного й касаційного оскарження гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізовано.

Суд апеляційної інстанції, не дотримуючись зазначених вимог закону, відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою адвоката Мотрука М.В. в інтересах Особи 2.

При цьому апеляційний суд не перевірив, чи стосується вирок прав, свобод та інтересів Особи 2 й чи у змозі він з урахуванням норм процесуального закону реалізувати своє право на судовий захист в інший спосіб, ніж шляхом апеляційного оскарження такого вироку.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини презумпція невинуватості вважається порушеною, якщо судове рішення відображає думку про винуватість особи в скоєнні злочину до того, як її вину буде доведено відповідно до закону. При цьому навіть за відсутності офіційних висновків достатньо деякого припущення, що суд розглядає особу як винувату («Minelli v. Switzerland», п.37; «Nerattini v. Greece», п.23; «Didu v. Romania», п.41). Попереднє висловлення судом такої думки неминуче порушує презумпцію невинуватості («Нестак проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia), п.88; «Гарицький проти Польщі» (Garycki v. Poland), п.66).

Так, із тексту вироку Галицького районного суду від 28.07.2017 випливає, що Особа 2 спільно з Особою 5, з корисливих мотивів та особистого збагачення, з метою вчинення кримінальних правопорушень, а саме — сутенерства, у вересні 2014 року організували групу, до складу якої ввійшли Особа 6, Особа 3, Особа 7, Особа 8, Особа 9, Особа 10. Усі учасники організованої групи мали єдиний намір на вчинення кримінальних правопорушень з метою особистого збагачення, шляхом забезпечення діяльності групи щодо надання платних сексуальних послуг особами жіночої статі. Перебували між собою в міцних внутрішніх зв’язках, розробили правила поведінки кожного з учасників, діяли згідно з розробленим і відомим усім єдиним планом, чітко виконували відведені їм функції для досягнення злочинної мети. Крім того, у вироку описана роль Особи 2 в діяльності організованої злочинної групи.

Отже, констатація у вироку Галицького райсуду від 28.07.2017 факту причетності Особи 2 до скоєння злочину грубо порушує передбачені ст.7 КПК загальні засади кримінального провадження, зокрема засади презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, верховенства права й законності, а також уходить у колізію з нормами КПК щодо вільної оцінки доказів.

За наведених обставин обвинувальний вирок щодо Особи 3 ухвалений на підставі угоди про визнання ним винуватості, безпосередньо стосується прав, свобод й інтересів Особи 2, і на цій підставі адвокат в інтересах останнього вправі звернутися до суду вищої інстанції з оскарженням цього судового рішення.

Крім того, заслуговує на увагу те, що, ухвалюючи рішення, суддя апеляційного суду керувався п.2 ч.3 ст.399 КПК, що передбачає повернення апеляційної скарги. Однак рішення прийняв про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою, що передбачено ч.4 ст.399 КПК.

Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, адже ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.438 КПК є безумовною підставою для скасування такого рішення.

За таких обставин, керуючись стст.436, 438 КПК, п.15 розд.ХІ «Перехідні положення» КПК (у редакції закону від 3.10.2017 №2147-VІІІ), колегія суддів уважає, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга адвоката — задоволенню.

При новому розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК та прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Із цих підстав ВС

ухвалив:

Касаційну скаргу адвоката Мотрука М.В. задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25.10.2017 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Джерело: ЗіБ

ВЕРХОВНИЙ СУД НАЗВАВ ПІДСТАВУ ДЛЯ ПОВТОРНОГО ВИКЛИКУ СВІДКІВ

Оскільки судовий розгляд розпочато спочатку, рішення про відсутність необхідності повторно викликати свідків є помилковим. Такий висновок зробив ВС в постанові №720/2612/15-к.

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

7 червня 2018 року                            м.Київ                                №720/2612/15-к

Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — ЄМЦЯ О.П., суддів: КРАВЧЕНКА С.І., БІЛИК Н.В. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому розгляді в судах першої та апеляційної інстанцій, на вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 24.10.2016 та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 27.12.2016 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013270050000216, за обвинуваченням Особи 1, громадянина України, який народився Інформація 1 у с.Драчинці Кіцманського району Чернівецької області, проживає за Адресою 1, раніше не судимого, у скоєнні злочинів, передбачених чч.1, 2 ст.204 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 24.10.2016, Особу 1визнано невинуватим у скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст.204 та ч.2 ст.204 КК, у зв’язку з недоведеністю його участі у скоєнні даних злочинів та виправдано. Вирішено питання про долю речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження. Згідно з вироком орган досудового розслідування обвинувачував Особу 1 у тому, що він, будучи директором ТОВ «Жентол», реалізуючи умисел на незаконне збагачення шляхом реалізації незаконно виготовлених нафтопродуктів під виглядом дизельного пального та бензину підвищеної якості, протягом 2010—2013 років як особисто, так і за допомогою технічного персоналу автозаправної станції ТОВ «Жентол», який не був обізнаний в його злочинних діях та намірах, організував та налагодив роботу щодо виробництва та продажу клієнтам автозаправної станції різного роду паливних сумішей, виготовлених шляхом змішування низькоякісного бензину та дизельного пального з різного роду хімічними компонентами та присадками. Будучи обізнаним в ринку нафтопродуктів, Особа 1 налагодив ділові відносини з невстановленими підприємствами нафтохімічної галузі, у яких придбавав низькоякісні паливно-мастильні матеріали за цінами, значно меншими, ніж ціни на сертифіковане пальне. Далі Особа 1, діючи як директор ТОВ «Жентол» та як фізична особа — підприємець, проводив закупівлі в ПП «Палтех» антидетонаційних присадок марок «АДА-М», «Octamar», «PlutogenGS23001» та інших, а у невстановленої слідством особи — присадок «Ферроцен», «Стабілка», «КМТА», «МТБЕ», за допомогою яких змінював фізичні та якісні характеристики попередньо придбаного низькоякісного пального, що в подальшому дозволяло виготовлені паливно-мастильні матеріали видавати за сертифіковане високооктанове пальне.

Розуміючи незаконність своїх дій та бажаючи приховати їх у разі проведення перевірок, Особа 1 періодично закуповував у різних кількостях сертифіковане пальне із наявними супровідними документами та сертифікатами відповідності пального, які використовував при реалізації як якісного пального, так і виготовлених сумішей.

Способом незаконного виготовлення пального марки А-92 та А-95, а також дизельного пального Особа 1 обрав механічне змішування компонентів «Стабілка», «КМТА», «МТБЕ» та присадки «Ферроцен», без визначення чітких пропорцій, за допомогою насосної системи, приєднаної до 9 цистерн, розташованих на території бази зберігання паливно-мастильних матеріалів у с.Реваківці Кіцманського району Чернівецької області, та двох причепів-цистерн марки «AUREPA TSA36SPK» д.н.з. №1 та марки ПЦ 6.7 8925 д.н.з. №2, які транспортувалися на вказану базу зберігання паливно-мастильних матеріалів за допомогою вантажного автомобіля марки «МАН 19.403», д.н.з. №3; незаконно виготовляв підакцизний товар — бензин марок А-92, А-95, а також аналогічно шляхом змішування різних видів дизельного пального, без визначення чітких пропорцій, незаконно виготовляв підакцизний товар — дизельне пальне, які у подальшому з метою збуту незаконно зберігав на території автозаправної станції ТОВ «Жентол», що розташована по вул.Молодіжній, 34-Б в с.Реваківці Кіцманського району Чернівецької області, та на території нафтобази, що розташована в цьому ж населеному пункті. Тим самим Особа 1, маючи в наявності обладнання, яке спеціально пристосоване для механічного змішування вказаних компонентів, у 2012 та у першій половині 2013 року забезпечив масове виробництво фальсифікованого пального, а саме — бензину та дизельного пального, які відносяться до підакцизних товарів.

Діючи умисно, Особа 1 упродовж грудня 2012 року та до лютого 2013-го, маючи корисливу мету, достовірно знаючи, що попередньо за його вказівкою в підземні ємкості, призначені для зберігання пального марки А-95 і марки А-92, а також дизельного пального, поміщене пальне, яке не відповідає вимогам ДСТУ, та бажаючи реалізувати його для отримання незаконного прибутку, використовуючи найманий технічний персонал автозаправної станції, який не був обізнаний у злочинних планах Особи 1, через налагоджену систему продажу за допомогою бензоколонок автозаправної станції ТОВ «Жентол» 8.02.2013 реалізував Особі 2 під виглядом та за ціною сертифікованого пального автомобільний бензин марки А-92 об’ємом 10,1 л, а 13.02.2013 йому ж реалізував під виглядом та за ціною сертифікованого пального автомобільний бензин марки А-95 об’ємом 5,8 л, який не відповідає вимогам ДСТУ 4063-2001 за вмістом бензолу. Крім того, 13.03.2013 в ході оперативної закупки незаконно виготовленого, збереженого та перевезеного з метою збуту пального на території АЗС ТОВ «Жентол», що розташована по вул.Молодіжній, 34-Б в с.Реваківці Кіцманського району Чернівецької області, Особа 1 незаконно збув «покупцю» під вигаданими анкетними даними — «Особі 3» нафтопродукти загальною вартістю 36 грн. під виглядом дизельного пального в кількості 1,85 л, який не є товарним нафтопродуктом — дизельним пальним, та бензину марки А-95 в кількості 1,85 л, який за показниками «масова частка бензолу» та «детонаційна стійкість» не відповідає вимогам ДСТУ 4063-2001 «Бензин автомобільний. Технічні умови».

За таких же обставин 15.03.2013 Особа 1 в ході проведення оперативної закупки збув «покупцю» під вигаданими анкетними даними — «Особі 3» нафтопродукти під виглядом бензину марки А-92 в кількості 4,880 л, який за показником «детонаційна стійкість» не відповідає вимогам ДСТУ 4063-2001 «Бензини автомобільні. Технічні умови», та бензину марки А-95 в кількості 4,740 л загальною вартістю 100 грн. Також Особа 1 у 2013 році, знаючи про порушення кримінального провадження за фактом реалізації неякісного пального, маючи намір приховати сліди своєї злочинної діяльності та уникнути встановленої законом відповідальності, дав вказівку частину фальсифікованого пального об’ємом 6000 л з використанням належного йому вантажного автомобіля марки «МАН» д.н. №3 у зчепленні з автоцистерною д.н. №1 тимчасово вивезти на базу зберігання нафтопродуктів, що розташована в смт Товсте Заліщицького району Тернопільської області, для подальшого зберігання та наступного його збуту кінцевим покупцям. Зазначене фальсифіковане пальне, яке є пальним — бензином з доданими компонентами «Ферроцен» та «N-метиланілін», що за показником «масова частка бензолу» не відповідає вимогам ДСТУ 4063-2001 «Бензини автомобільні. Технічні умови», було виявлено та вилучено 22.05.2013, під час обшуку вказаної бази. 22.05.2013, під час обшуку бази паливно-мастильних матеріалів ТОВ «Жентол», що розташована в с.Реваківці Кіцманського району Чернівецької області, виявлено та вилучено фальсифіковане пальне, що є сумішшю середньодистилятного нафтопродукту з метанолом та домішкою бензину об’ємом 43928 л, яке Особа 1 намагався реалізувати кінцевим споживачам.

Ухвалою АСЧО від 27.12.2016 вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 24.10.2016 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення щодо Особи 1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції за територіальною підсудністю скоєних злочинів у Кіцманському районному суді Чернівецької області. Зазначає, що, всупереч вимогам ч.1 ст.76 КПК, в апеляційному суді у розгляді даного кримінального провадження брала участь суддя, яка як слідчий суддя під час досудового розслідування давала дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Крім того, вказує, що суд поклав в основу вироку показання свідків, які не отримані у встановленому законом порядку, та докази — письмові документи, які не досліджені у судовому засіданні, а також вчинив процесуальні дії щодо пошуку доказів поза межами судового слідства у нарадчій кімнаті, чим порушив засади законності та безпосередності та допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Апеляційний суд, на думку прокурора, помилок суду першої інстанції не усунув, доводи апеляційної скарги належним чином не перевірив та, всупереч вимогам ч.2 ст.419 КПК, не зазначив в ухвалі підстав, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Шевченко О.О. просила задовольнити касаційну скаргу з викладених в ній підстав та не підтримала вимоги щодо зміни підсудності кримінального провадження.

Мотиви суду

Відповідно до вимог ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з п.2 та п.16 ч.1 ст.7 КПК зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться законність та безпосередність дослідження показань, речей і документів.

Однак цих законодавчих приписів суд першої інстанції не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт щодо Особи 1був направлений на розгляд до Кіцманського районного суду Чернівецької області, з якого відповідно до ухвали АСЧО від 19.02.2014 на підставі ст.34 КПК був переданий на розгляд Хотинському районному суду Чернівецької області. В рамках судового слідства Хотинський районний суд Чернівецької області досліджував докази у справі, зокрема, були допитані свідки. В подальшому у зв’язку із закінченням повноважень судді, який здійснював судовий розгляд, та неможливістю створити новий склад суду кримінальне провадження щодо Особи 1 ухвалою АСЧО від 21.12.2015 передано на розгляд до Новоселицького районного суду Чернівецької області.

 

Після надходження справи судовий розгляд у Новоселицькому районному суді Чернівецької області було розпочато спочатку, а саме — зі стадії підготовчого судового засідання. Разом з тим суд прийняв рішення повторно не викликати для допиту свідків, а дослідити їхні показання, надані у Хотинському районному суді Чернівецької області, шляхом прослуховування звукозапису судового засідання та в подальшому дав оцінку показанням цих свідків у вироку. Тим самим суд грубо порушив вимоги кримінального процесуального закону, тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині, безумовно, заслуговують на увагу. Стаття 319 КПК передбачає можливість не досліджувати раніше отримані докази лише у разі зміни судді, тобто в межах юрисдикції одного суду, який розглядає справу. В той же час у даному кримінальному провадженні була змінена територіальна підсудність, а справа через АСЧО із Хотинського районного суду була передана на розгляд по суті до Новоселицького районного суду Чернівецької області, де в порядку ст.35 КПК їй присвоєний новий реєстраційний номер, призначений новий склад суду і розпочато розгляд із підготовчого судового засідання. Отже, з урахуванням того, що судовий розгляд було розпочато спочатку, рішення суду про відсутність необхідності повторно викликати свідків є помилковим, а дослідивши в такий спосіб показання свідків, суд, на порушення вимог ст.23 КПК, не дотримався принципу безпосередності дослідження доказів. Стаття 86 КПК встановлює, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Із системного аналізу вимог кримінального процесуального закону випливає, що таке джерело доказів, як показання свідка, суд отримує безпосередньо в судовому засіданні під час його допиту, за винятком дослідження показань свідка, які надані слідчому судді в ході досудового розслідування у порядку, передбаченому ст.225 КПК. Отже, показання свідків, на які міститься посилання у вироку, були отримані з порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому є недопустимими як докази і не можуть бути використані судом. Крім того, суд у вироку послався та надав оцінку як доказам протоколам обшуку від 22.05.2013 автозаправної станції та житла свідка Особи 4, хоча про їх дослідження клопотань від сторін кримінального провадження не надходило і ці докази в судовому засіданні безпосередньо теж не досліджувались. Зазначені порушення вимог кримінального процесуального закону згідно з ч.1 ст.412 КПК є істотними, оскільки перешкодили суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Що стосується доводів прокурора про те, що до складу колегії суддів у суді апеляційної інстанції входила суддя, участь якої у даному кримінальному провадженні є недопустимою на підставі вимог ч.1 ст.76 КПК, а також незаконності проведення місцевим судом процесуальних дій, пов’язаних із отриманням нових доказів з власної ініціативи, під час перебування в нарадчій кімнаті, то перевірити такі обставини не виявилось можливим з огляду на те, що належні дані на їх підтвердження у матеріалах кримінального провадження не містяться. Разом з тим колегія суддів погоджується з доводами прокурора про те, що апеляційний суд, усупереч положенням ч.2 ст.419 КПК, з достатньою повнотою не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора та не усунув допущених судом першої інстанції порушень вимог закону.

Отже, вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо Особи 1 слід скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, під час якого необхідно усунути зазначені порушення, дати належну правову оцінку усім доказам у справі та постановити судове рішення з дотриманням усіх вимог кримінального та кримінального процесуального закону.

Вимога прокурора про призначення нового розгляду цього кримінального провадження у Кіцманському районному суді Чернівецької області перебуває поза межами компетенції колегії суддів, відноситься до питання про зміну підсудності кримінального провадження, процедура якого передбачена ст.34 КПК, а тому в цій частині касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись стст.434, 436, 438, 441, 442 КПК, п.15 розд.ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції закону від 3.10.2017 №2147-VIII), Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 24.10.2016 та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 27.12.2016 щодо Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

 

Джерело: Закон и Бізнес

ВС: Залишення місця ДТП та ненадання допомоги потерпілому, який згодом загинув, не вважаються тяжкими наслідками, які обтяжують покарання відповідно до ст. ст. 135 та 286 КК України

ВС/ККС: Залишення злочинцем місця ДТП та ненадання допомоги потерпілому, який згодом загинув, не вважаються тяжкими наслідками, які обтяжують покарання відповідно до ст. ст. 135 та 286 КК України (ВС/ККС, № 566/606/15-к від 20 червня 2018 р.)

Фабула судового акту: Представляючи увазі юридичній спільноті подібні вироки ми відразу хочемо наголосити на  м’якості та соціальній несправедливості покарання, яке призначається за смерть людини внаслідок порушення злочинцем правил безпеки дорожнього руху.

Уявимо як  розуміє ситуацію пересічений громадянин. П’яний жлоб збив людину рухаючись заднім ходом по вулиці в місті. Побачивши це почав тікати, замість того щоб допомогти людині чи хоча б викликати швидку. Людина померла.  Хоча в суді визнав свою вину, відмовився давати показання по суті справи прикрившись ст. 63 КУ та тим більше матеріально допомогти родичам загиблого. Підлягає максимальному покаранню та тривалому  ув’язненню, яке відповідно до ч. 2 ст. 286 КК України або ст. 135 КК Украъни – "Залишення в небезпеці" складає 8 років позбавлення волі.    

Що робить суд? Суд першої інстанції призначає 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільняє від відбування покарання з випробуванням, встановивши злочинцю іспитовий строк 3 роки. Суд апеляційної інстанції зменшує покарання з 5 до 3 років позбавлення волі. Фактично злочинець, який вбив людину у стані алкогольного сп’яніння та втік з місця злочину, ні дня не перебуває за гратами.   

Чим ще цікава ця справа. Суд визнає винним злочинця за ст. 135 КК України, максимальна санкція якої також 8 років, проте призначає на її підставі покарання  1 рік 6 місяців, яке за сукупністю злочинів не впливає на строк остаточного позбавлення волі.

Далі відмінно працює адвокат злочинця. Він оскаржує вирок суду апеляційної інстанції та доводить у ВС, що ненадання  допомоги потерпілому та його смерть не вважаються тяжкими наслідками, які можуть згідно ст. 67 КК України обтяжувати покарання.  

Згідно ст. 135 КК України та ч. 2, ст. 286 КК України смерть потерпілого є кваліфікуючою ознакою злочину, та не може вважатися тяжким наслідком завданим злочином. Як  підкреслив ВС тяжкими наслідками є обставини безпосередньо пов’язані із самим злочином, але такі які виходять за межі його складу.

Відповідно до ч.4, чт. 67 КК України «Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує."  

Тобто, єдиною обставиною в даній справі, яка обтяжує покарання злочинця є вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння. Проте оскільки  судом призначене найменше покарання передбачене частиною 2, ст. 286 КК Україні, то не зрозуміло як це враховано.

 

 

Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

справа № 566/606/15-к

провадження № 51 – 1272 зпв 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в розширеному складі:

головуючого           Могильного О.П.,

суддів                        Білик Н.В., Ємця О.П., Кишакевича Л.Ю., Мазура М.В., Марчука О.П.,

Матієк Т.В., Наставного В.В., Остапука В.І., Щепоткіної В.В., Яковлєвої С.В.,

секретаря судового засідання Бражника М.В.,

за участю:

прокурора Генеральної прокуратури           Басюка С.В.,

захисника          Василика В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні заяви захисника Луценка Р.О. про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від               21 березня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014180160000584 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Старокостянтиніва, Хмельницької області та проживаючого по АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 286, частиною 1 статті 135 КК України.                

встановив:

Вироком Млинівського районного суду Рівненської області від 15 липня 2016 року ОСОБА_1 засуджено: за частиною 2 статті 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки;  частиною 1 статті 135 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців. На підставі статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1.  остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 3, 4  частини 1 статті 76 цього Кодексу.

Вирішено питання процесуальних витрат і речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він, 29 жовтня 2014 року, приблизно о 23.00 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем «Citroen Berlingo» реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 з увімкненим ближнім світлом фар, рухаючись заднім ходом по                    вул. Центральній в с. Підгайці Млинівського району Рівненської області, в порушення п.п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України, не переконався у безпечності свого маневру та під час руху заднім ходом допустив наїзд задньою правою частиною автомобіля на пішохода ОСОБА_2 В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід  ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження від яких                    ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у лікарні.

Крім цього, ОСОБА_1 усвідомлюючи, що в результаті наїзду на потерпілого ОСОБА_2, останній знаходився в небезпечному для життя стані і позбавлений був можливості вжити заходів до самозбереження, залишив його в небезпеці без будь-якої допомоги на місці дорожньо-транспортної пригоди біля паркану житлових будинків обабіч правої сторони дороги в напрямку руху автомобіля.  

Вироком Апеляційного суду Рівненської області від 06 жовтня 2016 року вирок щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 призначено: за частиною 2 статті 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки;  за частиною 1 статті 135 КК Українипокарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців. На підставі статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1.  остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

У решті вирок залишено без зміни.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2017 року вирок Апеляційного суду Рівненської області від        06 жовтня  2016 року залишено без зміни.

Вимоги заяви і узагальнені доводи особи, яка її подала

У заявах, у тому числі з урахуванням усунених недоліків, захисник Луценко Р.О., в інтересах засудженого ОСОБА_1, порушує питання про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2017 року щодо ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 1 статті 445 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII з підстави неоднакового застосування норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, а саме частини 4 статті 67 КК України і просить вирок апеляційного суду та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасувати, а кримінальне провадження направити на новий розгляд у суд апеляційної інстанції. Захисник стверджує, що суди апеляційної та касаційної інстанцій безпідставно визнали, як обставину, що обтяжує покарання «настання тяжких наслідків» не виключивши її, оскільки при встановленні об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК, було враховано, її як ознаку злочину, що впливає на його кваліфікацію. На думку заявника, касаційний суд неправильно тлумачить кримінальний закон, погоджуючись із твердженням суду апеляційної інстанції у цьому кримінальному провадженні про те, що «настання тяжких наслідків» у даному випадку буде, як обставина, що обтяжує покарання. Крім того, захисник зазначає про те, що ні в обвинувальному акті, ні у вироку суду першої інстанції як обставина, що обтяжує покарання – «настання тяжких наслідків» не були враховані.

Як приклад правильного застосування норми права заявник наводить висновки суду касаційної інстанції в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2013 року щодо ОСОБА_1, де з мотивувальної частини вироку виключено посилання на обтяжуючу покарання обставину «настання тяжких наслідків» з огляду на те, що кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, є смерть потерпілого або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що є тяжкими наслідками, а тому врахування як обставини, що обтяжує покарання, тяжких наслідків – є неприпустимим.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник Василик В.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 заяви з урахуванням усунених недоліків захисника Луценка Р.О. про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_1 підтримав, та просив їх задовольнити, вирок Апеляційного суду Рівненської області від 06 жовтня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2017 року скасувати, а кримінальне провадження направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Прокурор Генеральної прокуратури Басюк С.В. заяви захисника Луценка Р.О. підтримав частково та просив виключити з судових рішень щодо ОСОБА_1 посилання на обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_1 – настання тяжких наслідків.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідача, з'ясувавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи заяв, колегія суддів дійшла такого висновку.

Пунктом 1 параграфу 3 Перехідних положень до Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, що набрав чинності 15 грудня            2017 року, передбачено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, передаються до Касаційного кримінального суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд, з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.  

Згідно з вимогами статті 444 КПК України ( в редакції від 12 лютого 2015 року ) Верховний Суд України переглядає судові рішення виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.      

Зокрема, кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 переглядається на підставі, передбаченій пунктом 1 частини 1 статті 445 КПК України. Предметом перегляду є неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми права, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, передбаченої частиною 4 статті 67 КК, а саме питання про визнання, як обставину, що обтяжує покарання «настання тяжких наслідків», у випадку, коли особу, засуджену за частиною 2      статті 286 КК, визнано винуватою у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого.

Згідно з частиною 5 статті 453 КПК України, Верховний Суд України переглядає судові рішення у межах поданої заяви.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_1 був обвинувачений та засуджений за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого.

Суд апеляційної інстанції частково задовольняючи апеляційну скаргу прокурора в частині призначеного покарання своїм вироком від 06 жовтня 2016 року визнав обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_1 – настання тяжких наслідків.

Суд касаційної інстанції, не знайшовши підстав для задоволення касаційної скарги засудженого в цій частині, дійшов висновку про дотримання судом вимог кримінального закону при призначенні покарання, послався на наявність обставини, що обтяжує покарання – настання тяжких наслідків, та зазначив, що доводи касаційної скарги засудженого про необхідність виключення із судового рішення, обставину, що обтяжує покарання – настання тяжких наслідків, є безпідставними та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Отже, касаційний суд у справі ОСОБА_1 дійшов висновку про правильне застосування норм матеріального права та не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1  в цій частині та зміні вироку апеляційного суду щодо нього.

З рішення суду касаційної інстанції від 25 липня 2013 року, яке надане заявником на підтвердження підстави для перегляду, вбачається, що у подібних правовідносинах в іншій справі касаційний суд дійшов іншого висновку. Так, ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 286 КК, визнано винуватим у тому, що він порушив вимоги пунктів 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення  з автомобілем «Део Ланос», під керуванням ОСОБА_2, який рухався в зустрічному напрямку. Внаслідок зіткнення водій ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження за ознакою стійкої втрати працездатності більш, як на одну третину.

Касаційний суд пославшись на положення частини 4 статті 67 КК, виключив із мотивувальної частини вироку щодо ОСОБА_1 посилання як на обставину, що обтяжує покарання останнього – настання тяжких наслідків.

Тобто в подібній правовій ситуації суд касаційної інстанції констатував порушення вимог кримінального закону, а саме заборони враховувати при призначенні покарання обставину, яка одночасно є ознакою злочину.

Частиною 4 статті 67 КК України встановлено, що якщо обставина, яка обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу  як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то суд не може ще раз врахувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Оскільки, кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, є смерть потерпілого або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що є тяжкими наслідками, врахування як обставини, що обтяжує покарання, тяжких наслідків – є неприпустимим.

Колегія суддів приходить до висновку, що визнання обставиною, що обтяжує покарання засудженому ОСОБА_1 – настання тяжких наслідків, що виразилися в смерті особи є необґрунтованим, так як зазначена обставина є кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, а тому  заяви захисника Луценка Р.О. слід визнати обґрунтованими та задовольнити їх, вирок суду апеляційного інстанції в цій частині  необхідно змінити, виключивши з  нього посилання на обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_1 – настання тяжких наслідків.

Виключення цієї обставини не може впливати на зміну призначеного        ОСОБА_1 покарання, яке за своїм видом та розміром відповідає вимогам статей 5065 КК України.

Згідно зі статтею 455 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року               № 192- VIIу постанові, ухваленій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини 1 статті 445 цього Кодексу, має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, що була неоднаково застосована.

Висновок: Згідно пункту 5 частини 1 статті 67 КК України при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують визнаються тяжкі наслідки, вчинені злочином.

Під тяжкими наслідками, завданими злочином в наведеній статті розуміються ті суспільно небезпечні зміни в об'єкті кримінально-правової охорони, які викликані вчиненням злочину, але виходять за межі його складу. З урахуванням конкретних обставин кримінального провадження тяжкими наслідками можуть, зокрема, визнаватися смерть однієї чи декількох осіб, значна  шкода здоров'ю людей, майнова шкода у великому чи особливо великому розмірах тощо.

У даному конкретному випадку, в результаті  порушення правил безпеки дорожнього руху, було спричинено смерть потерпілого. А тому визнання обставиною, що обтяжує покарання засудженому ОСОБА_1 – настання тяжких наслідків, що виразилися в смерті особи є неприпустимим, так як зазначена обставина є кваліфікуючою ознакою кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України.

Керуючись статтями 453, 454, 455 КПК України в редакції Закону від 12 лютого     2015 року № 192-VII, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Верховний Суд

постановив:

Заяви захисника Луценка Р.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Рівненської області від 06 жовтня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від              21 березня 2017 року щодо ОСОБА_1 змінити: виключити з судових рішень посилання на обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_1 – настання тяжких наслідків.

В решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                            О.П. Могильний

Судді:            

Н.В. Білик Т.В. Матієк

О.П. Ємець В.В. Наставний

Л.Ю. Кишакевич В.І. Остапук

М.В. Мазур В.В. Щепоткіна                                                        

О.П. Марчук С.В. Яковлєва

Джерело: ПРОТОКОЛ

ВЕРХОВНИЙ СУД ВКАЗАВ НА ПРАВОМІРНІСТЬ ВИПРАВДАННЯ ОСІБ, ЩОДО ЯКИХ ДОКАЗИ СТОСОВНО ЇХ ВИНИ ЗБИРАЛИСЯ З ПОРУШЕННЯМ КПК

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок, залишений без зміни ухвалою апеляційного суду, про визнання громадян Х. та З. невинуватими у пред’явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 307 КК України та їх виправдання. Про це повідомляє прес-служба ВС.

Суд першої інстанції з’ясував, що обвинувачення двох осіб переважно ґрунтувалося на доказах, отриманих у результаті проведених негласних слідчих (розшукових) дій стосовно інших осіб та в ході здійснення досудового розслідування щодо іншої особи.

Відповідно до ст. 257 КПК України якщо в результаті негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.

Беручи до уваги відсутність відповідної ухвали слідчого судді у матеріалах кримінального провадження, Касаційний кримінальний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недопустимість таких доказів з огляду на положення статей 86, 87 КПК України та, відповідно, про недоведеність вчинення кримінальних правопорушень.

Така позиція Касаційного кримінального суду узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Раманаускас проти Литви» ЄСПЛ зазначив, що докази, одержані за допомогою застосування спеціальних методів розслідування, можуть вважатися допустимими за умови наявності адекватних і достатніх гарантій проти зловживань, зокрема чіткого та передбачуваного порядку санкціонування, здійснення відповідних оперативно-слідчих заходів та контролю за ними.

Таким чином, Верховний Суд підтвердив законність рішень судів про виправдання осіб через недоведеність вчинення ними злочину у зв’язку з тим, що докази, на яких ґрунтувалось обвинувачення, були отримані з порушенням вимог КПК України, а саме статі 257 цього Кодексу.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.

 

Джерело: ukrainepravo.com

Верховний суд підтвердив право особи на захист від протиправних посягань

6 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув касаційні скарги захисника та прокурора на вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції стосовно К., засудженого за умисне убивство при перевищенні меж необхідної оборони.

Конституція України гарантує кожному право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Законодавством України про кримінальну відповідальність визначено, що необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

В окремих випадках, а саме – напад озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення, Кримінальним кодексом України визначено, що шкода, заподіяна особі, яка посягає, не обмежена ніякими межами, аж до позбавлення посягаючого життя.

Як встановлено судом у вироку, удар ножем підсудний наніс потерпілій В., захищаючись від незаконного проникнення у його житло та нападу на нього з боку М. та В., що створювало реальну загрозу заподіяння шкоди його життю та здоров’ю.

Враховуючи викладене та підтверджуючи право захищати своє життя і здоров’я від протиправних посягань, Верховний Суд скасував оскаржувані вирок та ухвалу і закрив кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю в діянні складу злочину.

 

Детальніше з постановою можна ознайомитись за посиланням: 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/73758539.

 

Джерело: Верховний суд

Верховний суд висловив правову позицію щодо розгляду справи без учасника процесу

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод і безумовною підставою для скасування судового рішення.
Про це йдеться в постанові Верховного Суду у справі № 295/5011/15-ц (касаційне провадження № 61-1125св17).

 
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив частково позов банку до фізичних осіб про стягнення заборгованості за кредитним договором. При цьому апеляційний суд зазначив, що хоч в першій інстанції справа була розглянута без участі відповідачів, які належним чином не були повідомлені про час і місце розгляду справи, проте це порушення є формальним, оскільки вони знали про дату судового розгляду.
Верховний Суд в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду судові рішення попередніх судів скасував, а сама справа передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

 
Згідно ч. 5 ст. 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом з розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом з повідомленням або через кур'єрів за адресою, вказаною стороною або іншою особою, що бере участь у справі.
Таким чином, про належне повідомлення особи про час і місце розгляду справи в цьому випадку може свідчити тільки розписка і належна фіксація її вручення.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.


 

 

 

 

 

 

Суд першої інстанції порушив конституційне право відповідача на участь в судовому розгляді, не забезпечив йому можливості надати суду докази і привести доводи, через що порушив вимоги ст. 6 зазначеної Конвенції.
Апеляційний суд не звернув уваги на те, що конституційне право на участь в судовому розгляді, право бути належним чином повідомленим про дату судового розгляду не може бути формальним, це є порушенням вимог законодавства та підставою для скасування судового рішення (п. 5 ч. 1 ст . 411 ЦПК України) .