ВС: Залишення місця ДТП та ненадання допомоги потерпілому, який згодом загинув, не вважаються тяжкими наслідками, які обтяжують покарання відповідно до ст. ст. 135 та 286 КК України

ВС/ККС: Залишення злочинцем місця ДТП та ненадання допомоги потерпілому, який згодом загинув, не вважаються тяжкими наслідками, які обтяжують покарання відповідно до ст. ст. 135 та 286 КК України (ВС/ККС, № 566/606/15-к від 20 червня 2018 р.)

Фабула судового акту: Представляючи увазі юридичній спільноті подібні вироки ми відразу хочемо наголосити на  м’якості та соціальній несправедливості покарання, яке призначається за смерть людини внаслідок порушення злочинцем правил безпеки дорожнього руху.

Уявимо як  розуміє ситуацію пересічений громадянин. П’яний жлоб збив людину рухаючись заднім ходом по вулиці в місті. Побачивши це почав тікати, замість того щоб допомогти людині чи хоча б викликати швидку. Людина померла.  Хоча в суді визнав свою вину, відмовився давати показання по суті справи прикрившись ст. 63 КУ та тим більше матеріально допомогти родичам загиблого. Підлягає максимальному покаранню та тривалому  ув’язненню, яке відповідно до ч. 2 ст. 286 КК України або ст. 135 КК Украъни — "Залишення в небезпеці" складає 8 років позбавлення волі.    

Що робить суд? Суд першої інстанції призначає 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільняє від відбування покарання з випробуванням, встановивши злочинцю іспитовий строк 3 роки. Суд апеляційної інстанції зменшує покарання з 5 до 3 років позбавлення волі. Фактично злочинець, який вбив людину у стані алкогольного сп’яніння та втік з місця злочину, ні дня не перебуває за гратами.   

Чим ще цікава ця справа. Суд визнає винним злочинця за ст. 135 КК України, максимальна санкція якої також 8 років, проте призначає на її підставі покарання  1 рік 6 місяців, яке за сукупністю злочинів не впливає на строк остаточного позбавлення волі.

Далі відмінно працює адвокат злочинця. Він оскаржує вирок суду апеляційної інстанції та доводить у ВС, що ненадання  допомоги потерпілому та його смерть не вважаються тяжкими наслідками, які можуть згідно ст. 67 КК України обтяжувати покарання.  

Згідно ст. 135 КК України та ч. 2, ст. 286 КК України смерть потерпілого є кваліфікуючою ознакою злочину, та не може вважатися тяжким наслідком завданим злочином. Як  підкреслив ВС тяжкими наслідками є обставини безпосередньо пов’язані із самим злочином, але такі які виходять за межі його складу.

Відповідно до ч.4, чт. 67 КК України «Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує."  

Тобто, єдиною обставиною в даній справі, яка обтяжує покарання злочинця є вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння. Проте оскільки  судом призначене найменше покарання передбачене частиною 2, ст. 286 КК Україні, то не зрозуміло як це враховано.

 

 

Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

справа № 566/606/15-к

провадження № 51 — 1272 зпв 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в розширеному складі:

головуючого           Могильного О.П.,

суддів                        Білик Н.В., Ємця О.П., Кишакевича Л.Ю., Мазура М.В., Марчука О.П.,

Матієк Т.В., Наставного В.В., Остапука В.І., Щепоткіної В.В., Яковлєвої С.В.,

секретаря судового засідання Бражника М.В.,

за участю:

прокурора Генеральної прокуратури           Басюка С.В.,

захисника          Василика В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні заяви захисника Луценка Р.О. про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від               21 березня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014180160000584 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Старокостянтиніва, Хмельницької області та проживаючого по АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 286, частиною 1 статті 135 КК України.                

встановив:

Вироком Млинівського районного суду Рівненської області від 15 липня 2016 року ОСОБА_1 засуджено: за частиною 2 статті 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки;  частиною 1 статті 135 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців. На підставі статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1.  остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 3, 4  частини 1 статті 76 цього Кодексу.

Вирішено питання процесуальних витрат і речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він, 29 жовтня 2014 року, приблизно о 23.00 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем «Citroen Berlingo» реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 з увімкненим ближнім світлом фар, рухаючись заднім ходом по                    вул. Центральній в с. Підгайці Млинівського району Рівненської області, в порушення п.п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України, не переконався у безпечності свого маневру та під час руху заднім ходом допустив наїзд задньою правою частиною автомобіля на пішохода ОСОБА_2 В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід  ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження від яких                    ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у лікарні.

Крім цього, ОСОБА_1 усвідомлюючи, що в результаті наїзду на потерпілого ОСОБА_2, останній знаходився в небезпечному для життя стані і позбавлений був можливості вжити заходів до самозбереження, залишив його в небезпеці без будь-якої допомоги на місці дорожньо-транспортної пригоди біля паркану житлових будинків обабіч правої сторони дороги в напрямку руху автомобіля.  

Вироком Апеляційного суду Рівненської області від 06 жовтня 2016 року вирок щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 призначено: за частиною 2 статті 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки;  за частиною 1 статті 135 КК Українипокарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців. На підставі статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1.  остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

У решті вирок залишено без зміни.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2017 року вирок Апеляційного суду Рівненської області від        06 жовтня  2016 року залишено без зміни.

Вимоги заяви і узагальнені доводи особи, яка її подала

У заявах, у тому числі з урахуванням усунених недоліків, захисник Луценко Р.О., в інтересах засудженого ОСОБА_1, порушує питання про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2017 року щодо ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 1 статті 445 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII з підстави неоднакового застосування норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, а саме частини 4 статті 67 КК України і просить вирок апеляційного суду та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасувати, а кримінальне провадження направити на новий розгляд у суд апеляційної інстанції. Захисник стверджує, що суди апеляційної та касаційної інстанцій безпідставно визнали, як обставину, що обтяжує покарання «настання тяжких наслідків» не виключивши її, оскільки при встановленні об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК, було враховано, її як ознаку злочину, що впливає на його кваліфікацію. На думку заявника, касаційний суд неправильно тлумачить кримінальний закон, погоджуючись із твердженням суду апеляційної інстанції у цьому кримінальному провадженні про те, що «настання тяжких наслідків» у даному випадку буде, як обставина, що обтяжує покарання. Крім того, захисник зазначає про те, що ні в обвинувальному акті, ні у вироку суду першої інстанції як обставина, що обтяжує покарання — «настання тяжких наслідків» не були враховані.

Як приклад правильного застосування норми права заявник наводить висновки суду касаційної інстанції в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2013 року щодо ОСОБА_1, де з мотивувальної частини вироку виключено посилання на обтяжуючу покарання обставину «настання тяжких наслідків» з огляду на те, що кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, є смерть потерпілого або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що є тяжкими наслідками, а тому врахування як обставини, що обтяжує покарання, тяжких наслідків — є неприпустимим.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник Василик В.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 заяви з урахуванням усунених недоліків захисника Луценка Р.О. про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_1 підтримав, та просив їх задовольнити, вирок Апеляційного суду Рівненської області від 06 жовтня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2017 року скасувати, а кримінальне провадження направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Прокурор Генеральної прокуратури Басюк С.В. заяви захисника Луценка Р.О. підтримав частково та просив виключити з судових рішень щодо ОСОБА_1 посилання на обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_1 — настання тяжких наслідків.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідача, з'ясувавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи заяв, колегія суддів дійшла такого висновку.

Пунктом 1 параграфу 3 Перехідних положень до Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, що набрав чинності 15 грудня            2017 року, передбачено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, передаються до Касаційного кримінального суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд, з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.  

Згідно з вимогами статті 444 КПК України ( в редакції від 12 лютого 2015 року ) Верховний Суд України переглядає судові рішення виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.      

Зокрема, кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 переглядається на підставі, передбаченій пунктом 1 частини 1 статті 445 КПК України. Предметом перегляду є неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми права, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, передбаченої частиною 4 статті 67 КК, а саме питання про визнання, як обставину, що обтяжує покарання «настання тяжких наслідків», у випадку, коли особу, засуджену за частиною 2      статті 286 КК, визнано винуватою у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого.

Згідно з частиною 5 статті 453 КПК України, Верховний Суд України переглядає судові рішення у межах поданої заяви.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_1 був обвинувачений та засуджений за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого.

Суд апеляційної інстанції частково задовольняючи апеляційну скаргу прокурора в частині призначеного покарання своїм вироком від 06 жовтня 2016 року визнав обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_1 — настання тяжких наслідків.

Суд касаційної інстанції, не знайшовши підстав для задоволення касаційної скарги засудженого в цій частині, дійшов висновку про дотримання судом вимог кримінального закону при призначенні покарання, послався на наявність обставини, що обтяжує покарання — настання тяжких наслідків, та зазначив, що доводи касаційної скарги засудженого про необхідність виключення із судового рішення, обставину, що обтяжує покарання — настання тяжких наслідків, є безпідставними та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Отже, касаційний суд у справі ОСОБА_1 дійшов висновку про правильне застосування норм матеріального права та не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1  в цій частині та зміні вироку апеляційного суду щодо нього.

З рішення суду касаційної інстанції від 25 липня 2013 року, яке надане заявником на підтвердження підстави для перегляду, вбачається, що у подібних правовідносинах в іншій справі касаційний суд дійшов іншого висновку. Так, ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 286 КК, визнано винуватим у тому, що він порушив вимоги пунктів 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення  з автомобілем «Део Ланос», під керуванням ОСОБА_2, який рухався в зустрічному напрямку. Внаслідок зіткнення водій ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження за ознакою стійкої втрати працездатності більш, як на одну третину.

Касаційний суд пославшись на положення частини 4 статті 67 КК, виключив із мотивувальної частини вироку щодо ОСОБА_1 посилання як на обставину, що обтяжує покарання останнього — настання тяжких наслідків.

Тобто в подібній правовій ситуації суд касаційної інстанції констатував порушення вимог кримінального закону, а саме заборони враховувати при призначенні покарання обставину, яка одночасно є ознакою злочину.

Частиною 4 статті 67 КК України встановлено, що якщо обставина, яка обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу  як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то суд не може ще раз врахувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Оскільки, кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, є смерть потерпілого або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що є тяжкими наслідками, врахування як обставини, що обтяжує покарання, тяжких наслідків — є неприпустимим.

Колегія суддів приходить до висновку, що визнання обставиною, що обтяжує покарання засудженому ОСОБА_1 — настання тяжких наслідків, що виразилися в смерті особи є необґрунтованим, так як зазначена обставина є кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, а тому  заяви захисника Луценка Р.О. слід визнати обґрунтованими та задовольнити їх, вирок суду апеляційного інстанції в цій частині  необхідно змінити, виключивши з  нього посилання на обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_1 — настання тяжких наслідків.

Виключення цієї обставини не може впливати на зміну призначеного        ОСОБА_1 покарання, яке за своїм видом та розміром відповідає вимогам статей 5065 КК України.

Згідно зі статтею 455 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року               № 192- VIIу постанові, ухваленій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини 1 статті 445 цього Кодексу, має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, що була неоднаково застосована.

Висновок: Згідно пункту 5 частини 1 статті 67 КК України при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують визнаються тяжкі наслідки, вчинені злочином.

Під тяжкими наслідками, завданими злочином в наведеній статті розуміються ті суспільно небезпечні зміни в об'єкті кримінально-правової охорони, які викликані вчиненням злочину, але виходять за межі його складу. З урахуванням конкретних обставин кримінального провадження тяжкими наслідками можуть, зокрема, визнаватися смерть однієї чи декількох осіб, значна  шкода здоров'ю людей, майнова шкода у великому чи особливо великому розмірах тощо.

У даному конкретному випадку, в результаті  порушення правил безпеки дорожнього руху, було спричинено смерть потерпілого. А тому визнання обставиною, що обтяжує покарання засудженому ОСОБА_1 — настання тяжких наслідків, що виразилися в смерті особи є неприпустимим, так як зазначена обставина є кваліфікуючою ознакою кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України.

Керуючись статтями 453, 454, 455 КПК України в редакції Закону від 12 лютого     2015 року № 192-VII, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Верховний Суд

постановив:

Заяви захисника Луценка Р.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Рівненської області від 06 жовтня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від              21 березня 2017 року щодо ОСОБА_1 змінити: виключити з судових рішень посилання на обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_1 — настання тяжких наслідків.

В решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                            О.П. Могильний

Судді:            

Н.В. Білик Т.В. Матієк

О.П. Ємець В.В. Наставний

Л.Ю. Кишакевич В.І. Остапук

М.В. Мазур В.В. Щепоткіна                                                        

О.П. Марчук С.В. Яковлєва

Джерело: ПРОТОКОЛ

ВЕРХОВНИЙ СУД ВКАЗАВ НА ПРАВОМІРНІСТЬ ВИПРАВДАННЯ ОСІБ, ЩОДО ЯКИХ ДОКАЗИ СТОСОВНО ЇХ ВИНИ ЗБИРАЛИСЯ З ПОРУШЕННЯМ КПК

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок, залишений без зміни ухвалою апеляційного суду, про визнання громадян Х. та З. невинуватими у пред’явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 307 КК України та їх виправдання. Про це повідомляє прес-служба ВС.

Суд першої інстанції з’ясував, що обвинувачення двох осіб переважно ґрунтувалося на доказах, отриманих у результаті проведених негласних слідчих (розшукових) дій стосовно інших осіб та в ході здійснення досудового розслідування щодо іншої особи.

Відповідно до ст. 257 КПК України якщо в результаті негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.

Беручи до уваги відсутність відповідної ухвали слідчого судді у матеріалах кримінального провадження, Касаційний кримінальний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недопустимість таких доказів з огляду на положення статей 86, 87 КПК України та, відповідно, про недоведеність вчинення кримінальних правопорушень.

Така позиція Касаційного кримінального суду узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Раманаускас проти Литви» ЄСПЛ зазначив, що докази, одержані за допомогою застосування спеціальних методів розслідування, можуть вважатися допустимими за умови наявності адекватних і достатніх гарантій проти зловживань, зокрема чіткого та передбачуваного порядку санкціонування, здійснення відповідних оперативно-слідчих заходів та контролю за ними.

Таким чином, Верховний Суд підтвердив законність рішень судів про виправдання осіб через недоведеність вчинення ними злочину у зв’язку з тим, що докази, на яких ґрунтувалось обвинувачення, були отримані з порушенням вимог КПК України, а саме статі 257 цього Кодексу.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.

 

Джерело: ukrainepravo.com

Верховний суд підтвердив право особи на захист від протиправних посягань

6 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув касаційні скарги захисника та прокурора на вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції стосовно К., засудженого за умисне убивство при перевищенні меж необхідної оборони.

Конституція України гарантує кожному право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Законодавством України про кримінальну відповідальність визначено, що необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

В окремих випадках, а саме – напад озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення, Кримінальним кодексом України визначено, що шкода, заподіяна особі, яка посягає, не обмежена ніякими межами, аж до позбавлення посягаючого життя.

Як встановлено судом у вироку, удар ножем підсудний наніс потерпілій В., захищаючись від незаконного проникнення у його житло та нападу на нього з боку М. та В., що створювало реальну загрозу заподіяння шкоди його життю та здоров’ю.

Враховуючи викладене та підтверджуючи право захищати своє життя і здоров’я від протиправних посягань, Верховний Суд скасував оскаржувані вирок та ухвалу і закрив кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю в діянні складу злочину.

 

Детальніше з постановою можна ознайомитись за посиланням: 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/73758539.

 

Джерело: Верховний суд

Верховний суд висловив правову позицію щодо розгляду справи без учасника процесу

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод і безумовною підставою для скасування судового рішення.
Про це йдеться в постанові Верховного Суду у справі № 295/5011/15-ц (касаційне провадження № 61-1125св17).

 
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив частково позов банку до фізичних осіб про стягнення заборгованості за кредитним договором. При цьому апеляційний суд зазначив, що хоч в першій інстанції справа була розглянута без участі відповідачів, які належним чином не були повідомлені про час і місце розгляду справи, проте це порушення є формальним, оскільки вони знали про дату судового розгляду.
Верховний Суд в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду судові рішення попередніх судів скасував, а сама справа передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

 
Згідно ч. 5 ст. 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом з розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом з повідомленням або через кур'єрів за адресою, вказаною стороною або іншою особою, що бере участь у справі.
Таким чином, про належне повідомлення особи про час і місце розгляду справи в цьому випадку може свідчити тільки розписка і належна фіксація її вручення.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.


 

 

 

 

 

 

Суд першої інстанції порушив конституційне право відповідача на участь в судовому розгляді, не забезпечив йому можливості надати суду докази і привести доводи, через що порушив вимоги ст. 6 зазначеної Конвенції.
Апеляційний суд не звернув уваги на те, що конституційне право на участь в судовому розгляді, право бути належним чином повідомленим про дату судового розгляду не може бути формальним, це є порушенням вимог законодавства та підставою для скасування судового рішення (п. 5 ч. 1 ст . 411 ЦПК України) .