Підприємець на допиті: п’ять головних помилок

Багато підприємців думають, що якщо вони не порушують закон, то ніколи не отримають повістку про виклик на допит. Це не завжди так. У правоохоронців можуть виникнути питання не тільки до підприємця, а й до його партнерів, контрагентів, підрядників, клієнтів і постачальників. Крім того, не варто забувати про можливий злий намір з боку правоохоронців штучно зробити підприємця фігурантом кримінального провадження і згодом отримати вигоду. "Пасивна готовність" до такого розвитку подій – невід'ємна частина фундаменту, на якому будується бізнес. Ми зібрали кілька типових помилок підприємців, які стикаються з допитами.

1. "Авось пронесе"

Ніхто не любить думати про погане. Багато підприємців якщо і замислюються про можливий похід на допит, то тільки в дуже гіпотетичній перспективі.

"Попрошу штатного юриста, який вичитує документи", "спершу у знайомого, який колись був на допиті", "впораюся сам", "проігнорую повістку" – відповіді можуть бути найрізноманітніші.

Правильна відповідь– заздалегідь знайти адвоката, який спеціалізується на кримінальному процесі, і в спокійній обстановці підписати з ним договір.

Чому це важливо? Кримінальний процесуальний кодекс дає мало часу на підготовку до допиту: повістку слідчий повинен надіслати не пізніше, ніж за три дні до зустрічі. Цей час можна витратити або на ретельну підготовку і оформлення потрібних документів, або – на судомні пошуки адвоката.

2. "Навіщо мені адвокат? Хіба я в чомусь винен?"

Деякі бізнесмени вважають, що, приходячи на допит до слідчого з адвокатом, вони автоматично підтверджують свою провину. "Слідчий подумає, що я щось приховую, поміняє до мене ставлення і буде допитувати мене з пристрастю", – типовий страх, який перетворюється в відмову брати з собою на допит кваліфікованого фахівця. Однак право користуватися правовою допомогою на допиті передбачено законодавством і є безумовним правом кожного громадянина. При цьому закон не зобов'язує кого-небудь пояснювати, чому він вирішив скористатися таким правом, і тим більше – виправдовуватися перед ким-небудь за це рішення. Бажання знехтувати передбаченою законом можливістю заради примарної перспективи здатися "чесною людиною, якій нема чого приховувати", виглядає дивним. До слова, слідчі таку психологію підприємців чудово розуміють і вміло маніпулюють такими "клієнтами".

3. "А можна було не відповідати?"

Фігуранти кримінальних справ часто не знають своїх прав. Формально слідчий зобов'язаний роз'яснити ці права, але по факту часто робить це "як-небудь". Крім того, і сам допитуваний, перебуваючи в передчутті неприємної процедури, буває не готовий сприймати монотонний переказ статей КПК або вчитуватися в надану пам'ятку. Слідчий, швидше за все, цим скористається. 

Про що найчастіше забувають?

По-перше, допитуваний може не відповідати на питання, якщо вони охоплюються професійною таємницею, наприклад, нотаріальної, стосуються самого допитуваного або членів його сім'ї. При цьому право не свідчити проти себе і родичів, ст. 63 Конституції, – не абсолютне. Надану основним законом можливість часто розглядають як панацею і відмовляються від спілкування зі слідчим. Це в корені неправильно. Якщо питання слідчого не стосується допитуваного або його близьких, відмова від дачі показань може спричинити притягнення до кримінальної відповідальності.

По-друге, під час допиту можна користуватися записами і документами. Наприклад, якщо допитуваний акціонер компанії звертається до чернеток для відповіді на питання, хто і в які періоди обіймав посаду директора, в цьому немає нічого поганого. Таким чином, не можна нехтувати можливістю взяти на допит документи або зовсім накидати ключові факти.

По-третє, це нормально – не пам'ятати відповіді на питання про далеке або порівняно далеке минуле. Якщо директора компанії запитують про подробиці підписання конкретного договору п'ять років тому, абсолютно допустимим є відповідь: "Я щотижня підписую по десять таких договорів і не можу зараз пригадати деталі конкретного документа".

4. "Не запитують – не відповідаємо"

Золоте правило поведінки на допиті – відповідати на всі питання простими короткими відповідями. Іноді допитувані намагаються заробити розташування слідчого і надають більше інформації, ніж той запитує. Часто це погіршує ситуацію для самого допитуваного.

Наприклад, слідчий ставить запитання: "Чи знаєте ви громадянина Іванова?". Правильна відповідь: "Так, знаю". Неправильна: "Так, знаю. Ми познайомилися з ним у серпні минулого року на рибалці. Я приїхав туди на запрошення нашого спільного друга Петрова. Ми після цього близько спілкувалися з Івановим". Слідчий відразу почне з'ясовувати і про Петрова, і про риболовлю, і про близьке спілкування, хоча всіх цих питань можна було уникнути.

Важливо не що говорили, а що записано в протоколі

Які б не задавалися питання і як би на них не відповідав допитуваний, значення має тільки те, як питання і відповіді записані в протоколі допиту – якщо тільки допит не фіксувався на аудіо або на відео. Ознайомлення з протоколом допиту і пред'явлення своїх зауважень – один з ключових етапів зустрічі зі слідчим. Його відмова переробити протокол, дати можливість внести зауваження або вмовляння "не перекладати папір" повинні мати наслідком відмову підписувати протокол. Наприклад, при допиті свідка слідчий "трохи" спотворює в потрібну для себе сторону показання допитуваного. В одному з випадків на зауваження свідка слідчий надав можливість при підписанні протоколу зробити застереження, що певні обставини викладені невірно. Надалі, коли слідчий звертався до слідчого судді з клопотаннями, він прикладав копію цього протоколу так, що надрукований текст було видно добре, а написаний від руки – взагалі не читався. Уникнути цього було нескладно – потрібно було попросити слідчого відразу надрукувати протокол допиту в повній відповідності з показаннями свідка.

 

автор:  адвокат Юрій Радзієвський

Джерело