ЄСПЛ: ПРОДОВЖЕННЯ ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ НЕ МОЖНА ОБГРУНТОВУВАТИ НЕОБХІДНІСТЮ ДОДАТКОВОГО ЧАСУ НА РОЗСЛІДУВАННЯ

Суди використовували стандартний шаблон під час призначення та продовження запобіжного заходу, не надаючи жодних  пояснень, чому саме у конкретній справі наведені підстави були доречними, а також обґрунтували свої рішення на підставі абсолютно неприйнятних причин.

Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Мамедов та інші проти Азербайджану» (заява № 35432/07), передає інформаційний ресурс ECHR: Ukrainian Aspect.

Професор Новрузалі Ханмамед огли Мамедов спеціалізувався на талиській мові та був головним редактором азербайджансько-талиської газети.

У 2007 році він був заарештований співробітниками міністерства національної безпеки для допиту у зв’язку із передбачуваною співпрацею з розвідувальною службою Ірану. Через 24 години його було звільнено, але одразу ж повторно заарештовано поліцією через відмову посвідчити свою особу. Того ж дня суд визнав його винним у невиконанні законного наказу співробітника поліції і засудив до 15 днів адміністративного затримання.

Незадовго до дати звільнення, йому висунули обвинувачення у державній зраді та застосували запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на три місяці. Суди продовжували запобіжний захід на рік і чотири місяці через тяжкість обвинувачення та ймовірності того, що він буде переховуватися або перешкоджати розслідуванню. Згодом суди посилались на необхідність більшого часу для проведення розслідування. У 2008 року він був визнаний винним і засуджений до десяти років ув’язнення. У 2009 році він помер у в’язаниці.

В ході провадження як сам Мамедов, так і його родичи подавали скарги до органів влади та судів, стверджуючи про незаконне тримання під вартою та жорстоке поводження. Зокрема, оскаржувалися перші 24 години тримання під вартою (професору не надали жодного документу, який би стосувався його арешту), а також те, що він зазнав  жорстокого поводження протягом цього часу. Крім цього сім’я не змогла з’ясувати, де саме тримали родича під вартою під час відбування адміністративного покарання.

Що стосується поводження, Мамедов скаржився на побиття пальців стільцем, забиття грудної клітини, поранення плечей, нічні допити, залякування, заборону користуватися туалетом під час допиту, а також на відсутність належної медичної допомоги у зв’язку із хронічними хворобами.

Щодо цих скарг не було проведено жодного кримінального розслідування. Національні суди ігнорували твердження, а скарги визнавалися необґрунтованими. Водночас, під час тримання під вартою Мамедова неодноразово оглядали лікарі у зв’язку з його поганим станом здоров’я. Протягом певного періоду 2009 року він відмовлявся перейти в спеціалізований медичний заклад, оскільки він повідомив, що він не міг собі цього дозволити і, у будь-якому випадку, він сумнівався в якості допомоги там. Зрештою він погодився на переведення, але невдовзі помер.

Органи прокуратури негайно розпочали розслідування його смерті, але відмовилися відкривати кримінальне провадження через відсутність доказів злочину. Вони засновували своє рішення на двох звітах, в яких був зроблений висновок, що пан Мамедов помер від серцевого нападу і він не був пов’язаний з медичною допомогою, яка була відповідною. Національні суди підтримали це рішення.

То ж початкову скаргу, яку Мамедов у зв’язку з порушеннями подав до ЄСПЛ, надалі підтримували родичі, доповнивши її претензіями щодо невідповідної медичної допомоги та відсудтності ефективного розслідування смерті.

Суд у Страсбурзі констатував низку порушень Конвенції.

Зокрема, ч. 1 статті 5. Суд повірив опису подій Мамедова щодо його тримання під вартою протягом 24 годин. Це тримання не було задокументоване, що складало особливо серйозне порушення.

Також Високі судді констатували порушення ч. 3 статті 5 через тримання під вартою протягом більш ніж одного року без належного обґрунтування. ЄСПЛ звернув увагу на те, що суди використовували стандартний шаблон під час призначення та продовження запобіжного заходу, не надаючи жодних  пояснень, чому саме у справі Мамедова наведені підстави були доречними. Суди навіть обґрунтували свої рішення на підставі абсолютно неприйнятних причин тримання особи під вартою, як, наприклад, необхідність більшої кількості часу для завершення розслідування.

Суд прийняв версію подій Мамедова і стосовно жорстокого поводження, констатувавши порушення статті 3, незважаючи на те, що він не надав жодних медичних доказів. Його версія була більш послідовною та правдоподібною. Суд також прийняв аргументи стосовно ненадання медичної допомоги. Було зрозуміло, що ні його адвокат, ні його сім’я не могли принести йому необхідні ліки, оскільки вони не були проінформовані про місце його тримання під вартою. З огляду на його похилий вік і вразливий стан здоров’я жорстоке поводження повинне було викликати в нього фізичний біль і значні психічні страждання принижуючи його людську гідність. Жорстоке поводження, посилене відсутністю доступу до зовнішнього світу, було достатньо серйозним для того, щоб його можливо було вважати нелюдським і таким, що принижує гідність, поводженням. Також було констатовано порушення процесуального аспекту розслідування в контексті ст. 3 Конвенції.

Що стосується претензій до смерті під час тримання під вартою, то в ЄСПЛ врахували, що родичи не заперечували факт відмови Мамедова від переведення через фінансове становище. З іншого боку, ув’язненому надавалася безкоштовна медична допомога, а в матеріалах справи не було інформації про необхідність грошей для подальшого лікування. То ж органи влади не були відповідальними за затримку в переведенні Мамедова до медичної установи і зробили все, аби уникнути його смерті.

Проте Суд виявив, що органи влади не провели ефективне розслідування його смерті. Рішення не розпочинати кримінальне розслідування було засноване лише на звітах, які враховували лише причини смерті і медичну допомогу після його переведення в медичний заклад, а не те, які наслідки могли мати затримки в його переведенні. Крім того, органи прокуратури не розглядали те, чому він відмовлявся від переведення. Вони також не пояснили, чи існував зв’язок між його смертю та розміщенням у камері на 15 днів в січні 2009 року. Наприкінці, вони не інформували його дружину і сина про будь-який прогрес в розслідуванні або будь-яким чином залучали їх. Отже, мало місце порушення статті 2 в її процесуальному аспекті.

З огляду на всі порушення ЄСПЛ постановив, що Азербайджан повинен був виплатити пані Мамедовій (син також помер під час провадження) 20 тис. євро відшкодування моральної шкоди.

Джерело: www.echr.com.ua

ПРОКУРОР МАЄ ПРИВІЛЕЙ, ЯКЩО КОРИСТУЄТЬСЯ ТИМИ Ж ДВЕРИМА, ЩО Й СУДДЯ

Заявниця у справі «Cîrstea v. Romania», асистувала в одному з бухарестських пологових будинків. Її призначили відповідальною за відділення інтенсивної терапії для новонароджених. Одного фатального дня вона залишила малят на кілька хвилин, і саме в цей час приміщення зайнялось. Із 11 дітей вижило 6, і в трагедії почали шукати винних.

Прокуратура порушила кримінальну справу. Флорентина Кирстея виступала в ній як свідок. Від неї слідство дізналося про запах горілого, який та відчула. Утім, перевіривши всі електричні пристрої, медсестра виявила, що вони не пошкоджені, тому згодом вийшла з палати терапії.

Прокуратурі дали дозвіл на прослуховування та спостереження за переміщеннями жінки протягом місяця. Дії були негласними, але обвинувач вирішив висловити свою позицію щодо провадження в інтерв’ю. Він заявив, що під час пожежі в медичного персоналу був корпоратив, тільки слідство ще не встановило, чи відвідувала його Ф.Кирстея. І додав: тільки вона могла відчинити двері у відділенні інтенсивної терапії, оскільки лише в неї був магнітний ключ.

Так прокурор фактично визнав медсестру винною. Невдовзі жінка стала підозрюваною. Її заарештувати на добу.

В ізоляторі вона знову давала показання, але вже в присутності адвоката. Ф.Кирстея зазначила, що виходила в одне приміщення, потім у туалет, у ще одну кімнату, а далі не змогла ввійти до відділення терапії через дим. Було прийняте рішення взяти її під варту. У суді жінка дещо змінила показання.

Ф.Кирстея зізналася, що залишила немовлят не з власної волі, а тому, що колеги попросили «підскочити». Такою заявою вона спонукала суд подовжити строк затримання на 29 днів. При цьому законники послалися на практику Європейського суду з прав людини за §1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справах «Fox, Campbell and Hartley v. UK», «Dumont-Maliverg v. France»). Тобто підтвердили, що застосування такого заходу виправдовується тим, що була наявна обґрунтована підозра в тому, що заявниця скоїла злочин, в якому її обвинувачували. У суддів склалося враження, що остання порушила свої професійні обов’язки, що призвело до дуже серйозних наслідків.

Свою роль також відіграла нещирість жінки. З’ясувалося, що один її колега також змінив свої показання в ході слідства. Тому, «зважаючи на тяжкість скоєного й сильне почуття незахищеності, яке відчувала громадськість після останніх подій», тимчасове затримання виправдовувалося необхідністю захисту громадського порядку.

Проте заявниця вважала, що юстиція не мала тих доказів, які дозволяли б уважати, що вона скоїла злочин, тому й оскаржувала таке рішення. А занепокоєння суспільства пояснювала не своїми діями, а тим, що в лікарні взагалі могла статися пожежа. Та суд своєї позиції не тільки не змінив, а ще й подовжив строк тримання під вартою, мотивуючи це тим, що заявниця, будучи на волі, може спробувати вплинути на свідків.

Так запобіжний захід плавно перетік в ув’язнення на 2 роки та 2 місяці, тобто слідство все-таки знайшло докази того, що вина лежить саме на медсестрі.

Слово про арешт

Ф.Кирстея поскаржилася на арешт у ході розслідування до ЄСПЛ. У Страсбурзі нагадали, що судовий перегляд обставин затримання повинен бути автоматичним, тобто судді не мають чекати, щоб їх про це попросив затриманий. Такі висновки містяться в рішеннях у справах «Viorel Burzo v. Romania» та «McKay v. UK».

Заявниця стверджувала, що її фактично звинуватили в тому, що вона загрожує громадському порядку через те, що прокурор поширив у ЗМІ неправдиву інформацію. Такі дії посадовця, на її думку, суперечать духу конвенції та принципу презумпції невинуватості в діяльності судової влади, у тому, що в громадськості виникла негативна реакція, винен прокурор. До того ж кожен її крок і так був під прицілом правоохоронців.

Судді, на думку Ф.Кирстеї, також поквапилися з рішенням, бо просто фізично не могли встигнути ознайомитися з усіма матеріалами справи, щоб у них з’явилась обґрунтована підозра. А те, що судді та прокурори входили до зали засідань через одні двері, порушило принцип рівності сторін.

Суд підтвердив, що при вирішенні питання щодо тримання заявниці законники визнали існування розумних підстав, які дали право вважати, що вона винна в тому, що відбулося. А отже, взяття під варту не порушує вимог §1 ст.5 конвенції.

Разом з тим суд першої інстанції прийняв рішення подовжити строк тримання, але просто повторив попередні аргументи. Вочевидь, там забули про те, що затримання не може бути застосованим як альтернатива покаранню та ґрунтуватися не на фактах. Адже у Страсбурзі вже встановлювали, що навіть короткий термін тримання під вартою повинен переконливо пояснюватися.

Таким чином, навіть той факт, що затримання тривало близько двох місяців, не звільняє юстицію від зобов’язання належним чином обґрунтувати рішення про продовження цього заходу. Так було констатовано порушення §3 ст.5 конвенції.

Недотриманим також визнали §4 цієї статті, оскільки в прокурора під час оскарження арешту було привілейоване становище. Той факт, що він разом із суддею скористався одними дверима, також був не на користь держави.

Можливо, Євросуд констатував би й порушення ст.8 конвенції, спираючись на інтерв’ю прокурора, але в цій частині питання не пройшло всіх національних інстанцій.

Отже, рішення стало ще одним нагадуванням про те, що навіть у дуже емоційних справах не можна забувати про здоровий глузд, особливо суддям. Прокурорам же не варто чинити так, щоб сторона захисту відчувала їх зверхність. За свої помилки юстиція завинила заявниці €5000.

Вероніка ВОЛИК, «Закон і Бізнес»

Об’єктивних виправдань тривалому провадженню у суді не існує, – ЄСПЛ

Відсутність законодавчої можливості для сторони прискорити провадження у суді може бути розцінене як порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідне рішення у справі "Fil LLC проти Вірменії" (заява №18526/13) ухвалив Європейський суд з прав людини, зазначає "ECHR: Ukrainian Aspect".

Так, приватна компанія Fil LLC, яка виконала будівельні роботи за цивільним договором, не отримала від замовника оплати і змушена була шукати правду в національних судах.

Провадження тривало дев’ять років і завершилося частковим задоволенням позову. Впродовж цього часу суди видавали накази про проведення п’яти технічних експертиз для того, аби вирішити справу по суті, проте, як зазначається, експертам не надавали доступу до приміщення, в якому були виконані ці будівельні роботи. Цим і пояснювалася затримка у провадженні. Коли експерти таки подали свою думку до судів, провадження було завершене.

Далі компанія звернулася до ЄСПЛ, посилаючись на ст. 6 (право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку) та ст. 13 (право на ефективний засіб судового захисту) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Заявник скаржився на надмірність тривалості цивільного провадження, яке вона відкрила, а також на те, що відповідно до національного законодавства Вірменії вона не мала можливості прискорити провадження або отримати відшкодування за вже понесені затримки.

У результаті суд у Страсбурзі констатував порушення конвенційних гарантій за обома статтями.

З текстом прес-релізу рішення у справі "Fil LLC проти Вірменії" (заява №18526/13) у перекладі можна ознайомитися тут:
https://www.echr.com.ua/…/sprava-fil-llc-proti-virmeni%D1%…/

Джерело

ЄСПЛ: ОБ’ЄКТИВНИХ ВИПРАВДАНЬ ТРИВАЛОМУ ПРОВАДЖЕННЮ У СУДІ НЕ ІСНУЄ

Відсутність законодавчої можливості для сторони прискорити провадження у суді може бути розцінене як порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідне рішення у справі «Fil LLC проти Вірменії» (заява № 18526/13) ухвалив Європейський суд з прав людини, передає інформаційний ресурс «ECHR: Ukrainian Aspect».

Приватна компанія Fil LLC, яка виконала будівельні роботи за цивільним договором, не отримала від замовника оплати і змушена була шукати правду в національних судах.

Провадження тривало дев’ять років і завершилося частковим задоволенням позову. Протягом цього часу суди видавали накази про проведення п’яти технічних експертиз для того, аби вирішити справу по суті. Проте експертам банально не надавали доступу до приміщення, в якому були виконані ці будівельні роботи. Цим і пояснювалася затримка у провадженні. Коли експерти таки подали свою думку до судів, провадження було завершене.

Компанія звернулася до ЄСПЛ. Посилаючись на статтю 6 (право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку) та статтю 13 (право на ефективний засіб судового захисту) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Заявник скаржився на надмірність тривалості цивільного провадження, яке вона відкрила, а також на те, що відповідно до національного законодавства Вірменії вона не мала можливості прискорити провадження або отримати відшкодування за вже понесені затримки.

Суд у Страсбурзі констатував порушення конвенційних гарантій за обома статтями.

З текстом прес-релізу рішення у справі «Fil LLC проти Вірменії» (заява № 18526/13) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

джерело:https://www.echr.com.ua/obyektivnix-vipravdan-trivalomu-provadzhennyu-u-sudi-ne-isnuye/

Огляд рішень Європейського суду з прав людини (за період з 21.01.2019р. по 25.01.2019р.)

Огляд рішень Європейського суду з прав людини (PDF)

За період з 21.01.2019 по 25.01.2019

Верховний Суд: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/ESPL_2019_1.pdf

 

 

Огляд рішень Європейського Суду з прав людини

Дата прийняття:

24/01/2019

page2image2518941776 page2image2518921664

Дата набуття статусу остаточного:

Це рішення набуде статусу остаточного за умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція)

Назва:

CASE OF KNOX v. ITALY (Applications nos. 76577/13)

page2image2518922416

Зміст:

Заявниця, посилаючись на статтю 3 Конвенції, скаржилася на жорстоке поводження під час слухань 6 листопада 2007р., зокрема на отримання тілесних ушкоджень по голові від працівника поліції. Вона також скаржилася на те, що в той же момент на неї чинився сильний психологічний тиск і що вона була змушена говорити, коли перебувала в ситуації відсутності судження і волі, і такі дії працівника поліції, за її словами, підірвали її право на повагу до приватного життя, захищене статтею 8 Конвенції

Констатоване порушення (стаття):

Порушення статті 3 Конвенції (заборона катування) Порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий суд)

page2image2519027072 page2image2519027264 page2image2519030496

Дата прийняття:

24/01/2019

page2image2519038080

Дата набуття статусу остаточного:

Це рішення набуде статусу остаточного за умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції

Назва:

CASE OF CORDELLA AND OTHERS v. ITALY (Applications nos. 54414/13 and 54264/15)

page2image2519062688 page2image2519063520 page2image2519064032

Зміст:

Справа стосувалася порушення права на повагу до приватного та сімейного життя з огляду на відсутність реакції органів державної влади на забруднення повітря металургійним заводом, яке завдає шкоду здоров’ю населення, зокрема щодо ненадання інформації про стан забруднення навколишнього середовища та відповідних ризиків для здоров’я людей.

Констатоване порушення (стаття):

Порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя)

page2image2519109008 page2image2519109456 page2image2519112432

Дата прийняття:

24/01/2019

 

Дата набуття статусу остаточного:

Це рішення набуде статусу остаточного за умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції

Назва:

page2image2519136128 page2image2519134624

CASE OF CATT v. THE UNITED KINGDOM (Applications nos. 43514/15)

Зміст:

Справа стосувалася питання збору та обробки персональних даних щодо заявника.
Так, заявник провадив активне громадське життя та брав участь у демонстраціях і акціях. Заявника двічі було заарештовано за створення перешкод для руху транспорту, проте засуджено не було. Надалі заявник звернувся до органів поліції із заявою щодо отримання інформації стосовно себе, яка зберігалася в базах даних.

2

 

Огляд рішень Європейського Суду з прав людини

Дата прийняття:

Зміст:

У відповідь поліція надала інформацію як про нього (участь у страйках та демонстраціях), так і щодо повідомлень, в яких була згадка про нього.
У подальшому заявник ініціював провадження з приводу видалення цих записів, проте поліція в цьому відмовила. Заявник подав заяву до суду з приводу втручання у приватне життя, проте суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог. Суд апеляційної інстанції скасував попереднє рішення суду та встановив невиправдане втручання у приватне життя заявника. Верховний Суд підтримав це рішення.

Заявник, посилаючись на статтю 8 Конвенції, скаржився на те, що систематичний збір і зберігання інформації про нього в доступній для пошуку базі даних становили втручання в його право на недоторканність приватного життя. Він стверджував, що це втручання не було виправданим, оскільки база даних не забезпечувала достатніх гарантій дотримання його прав. Зокрема, він стверджував, що обсяг бази даних може довільно коректуватися поліцією; дані зберігаються протягом надмірно тривалих періодів на підставі того, що вона в цілому може бути корисною; окрім того ці дані підлягають автоматичній і ручній обробці.

page3image2462902064 page3image2506234336page3image2506234528 page3image2462237952 page3image2462243056 page3image2462243312 page3image2462304384

Констатоване порушення (стаття):

Порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя)

page3image2506273264 page3image2462953936page3image2462490576 page3image2462490768 page3image2462491024 page3image2462572576 page3image2462419680page3image2462304256 page3image2462154688page3image2462154944 page3image2462375152 page3image2462375344 page3image2462375536page3image2462661072

24/01/2019

page3image2462422384 page3image2463015504page3image2462609568 page3image2462609760 page3image2462609952 page3image2462147664 page3image2462572256 page3image2462574384

Дата набуття статусу остаточного:

Це рішення набуде статусу остаточного за умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції

page3image2462150320 page3image2506285952page3image2462644832 page3image2462645024 page3image2462645216 page3image2462645472 page3image2462579792

Назва:

CASE OF DEMJANJUK v. GERMANY (Applications nos. 24247/15)

page3image2463062128 page3image2462625712page3image2462625968 page3image2462511856 page3image2462512048 page3image2462512304page3image2462512560 page3image2462968464page3image2462968720 page3image2462968976 page3image2462334880page3image2462335072 page3image2462335328 page3image2462152128 page3image2462152320

Констатоване порушення (стаття):

Заявники стверджували, що відмова апеляційного суду у прийнятті скарги на рішення суду першої інстанції була зумовлена тим, що вона була подана родичами померлого в його інтересах, і що це становило порушення їхнього права на доступ до суду.

page3image2462445536

Відсутність порушення пунктів 1 та 2 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд).

page3image2462779184 page3image2462779744page3image2462780000 page3image2462780256 page3image2462780512 page3image2462780768 page3image2462781024page3image2462764960 page3image2462765520page3image2462765776 page3image2462766032 page3image2462766288page3image2462766544page3image2462767104

Дата прийняття:

24/01/2019

page3image2462770512 page3image2462771072page3image2462771328 page3image2462771584 page3image2462771840 page3image2462772096 page3image2462772352 page3image2462772608

Дата набуття статусу остаточного:

24/01/2019 (Комітет)

page3image2462777952 page3image2462778512page3image2462650112 page3image2462650304 page3image2462650496 page3image2462650752 page3image2462651008page3image2462651264

Назва:

page3image2462652512 page3image2462653072 page3image2462653328 page3image2462653584

Зміст:

CASE OF GHULYAN v. ARMENIA (Applications nos. 35443/13)

page3image2462641664 page3image2462632448page3image2462632640 page3image2462632896page3image2462633152

Заявниця скаржилась на порушення права на справедливий суд з огляду на упередженість судді, яка розглянула її справу.
Заявниці було відомо про наявність сімейних зв'язків між суддею та представником відповідача у її справі.

page3image2464959040 page3image2464882976page3image2504203424 page3image2504252560page3image2504045584 page3image2464423776 page3image2464786400page3image2464958800

3

 

Огляд рішень Європейського Суду з прав людини

Констатоване порушення (стаття):

Дата набуття статусу остаточного:

Порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд)

page4image2506379968 page4image2506380720page4image2506381040 page4image2506381296 page4image2506381856 page4image2506382112 page4image2506382432page4image2506382688 page4image2506383248page4image2506383504 page4image2506383760page4image2506384016page4image2506384576 page4image2506384832

Дата прийняття:

24/01/2019

page4image2506388176 page4image2506388736page4image2506388992 page4image2506389248 page4image2506389504 page4image2506389760 page4image2506390016 page4image2506390272

24/01/2019 (Комітет)

page4image2506392480 page4image2506393040page4image2506393296 page4image2506393552 page4image2506393808 page4image2506385088 page4image2506394576page4image2506394832

Назва:

CASE OF SCHOLZ AG v. ARMENIA (Applications nos. 16528/10)

page4image2506401104 page4image2506401664page4image2506401920 page4image2506402176 page4image2506402432 page4image2506402688page4image2506402944 page4image2506403200page4image2506403456

Зміст:

Справа стосувалася позбавлення права на доступ до суду компанії-заявника з огляду на відмову арбітражного суду та судів першої інстанції розглядати справу (юрисдикційний спір).

page4image2506353760 page4image2506354320page4image2506367456 page4image2506367648 page4image2506367904 page4image2506368160 page4image2506368416

Констатоване порушення (стаття):

Порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд)

page4image2506473744 page4image2506474304page4image2506474560 page4image2506474816 page4image2506475072 page4image2506475328 page4image2506475584page4image2506394064 page4image2506475968page4image2506476160 page4image2506476416page4image2506476672page4image2506477232 page4image2506477488

Дата прийняття:

page4image2506479376 page4image2506479632

Зміст:

22/01/2019

page4image2506482128 page4image2506482688page4image2506482944 page4image2506483200 page4image2506483456 page4image2506483712 page4image2506483968 page4image2506484224

Дата набуття статусу остаточного:

22/01/2019 (Комітет)

page4image2506489568 page4image2506490128 page4image2506490384 page4image2506490640 page4image2506490896 page4image2506491152 page4image2506491408

Назва:

CASE OF KUKURKHOYEVA AND OTHERS v. RUSSIA

page4image2506496624 page4image2506497184page4image2506497440 page4image2506497696 page4image2506497952 page4image2506498208page4image2506498464page4image2506498720

(Applications nos. 50556/08 and 9 others – see list appended)

page4image2506504416

Справа порушена заявниками, які раніше проживали в Республіці Чечня та Республіці Інгушетія.
Стверджували, що вони є близькими родичами осіб, які зникли безвісти, очевидно після того, як були затримані російськими військовослужбовцями під час спеціальних операцій. Ці події мали місце на територіях, контрольованих російськими федеральними силами. Заявники не бачили своїх родичів з моменту затримання, їх місцезнаходження залишалося невідомим.

Заявники неодноразово зверталися до правоохоронних органів з метою розслідування цього факту, проте воно не було ефективним. Окрім того, заявники ініціювали запити до правоохоронних органів про місцезнаходження їхніх родичів, проте отримали або формальні відповіді, або не отримали інформації взагалі.

page4image2464757296 page4image2464760304page4image2464760496 page4image2464760688 page4image2464760944 page4image2464753536 page4image2464753792

Констатоване порушення (стаття):

Порушення статті 2 Конвенції (право на життя)
Порушення статті 3 Конвенції (заборона катування)
Порушення статті 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність) Порушення статті 13 у поєднанні зі статтею 2 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту)
Порушення статті 13 у поєднанні зі статтею 3 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту)

page4image2518549280 page4image2518552272page4image2518552528 page4image2518552784 page4image2518553040 page4image2518553296 page4image2518553552page4image2518553808 page4image2518554368page4image2518554624 page4image2518554880page4image2518555200page4image2518555760 page4image2518556016 page4image2518556272page4image2518556832page4image2518557088

4

 

Огляд рішень Європейського Суду з прав людини

Дата прийняття:

Зміст:

22/01/2019

page5image2506716576 page5image2506717328page5image2506717648 page5image2506717904 page5image2506718464 page5image2506718720 page5image2506719040 page5image2506719296

Дата набуття статусу остаточного:

22/01/2019 (Комітет)

page5image2506724704 page5image2506725264page5image2506725520 page5image2506725776 page5image2506726288 page5image2506726480page5image2506726672 page5image2506726928

Назва:

CASE OF TAZUYEVA AND OTHERS v. RUSSIA (Applications nos. 36962/09 and 9 others – see list appended)

page5image2506736832 page5image2506737392page5image2506737648 page5image2506737904 page5image2506738160 page5image2506738416page5image2506738672 page5image2506738928page5image2506739184

Справа порушена заявниками, які раніше проживали в Республіці Чечня. Стверджували, що вони є близькими родичами осіб, які зникли безвісти, очевидно після того, як були затримані російськими військовослужбовцями під час спеціальних операцій. Ці події мали місце на територіях, контрольованих російськими федеральними силами. Заявники не бачили своїх родичів з моменту затримання, їх місцезнаходження залишаються невідомими. Заявники неодноразово зверталися до правоохоронних органів з метою розслідування даного факту, проте воно не було ефективним. Окрім того, заявники ініціювали запити до правоохоронних органів про місцезнаходження їхніх родичів, проте отримали або формальні відповіді, або не отримали інформації взагалі.

page5image2506796384 page5image2506796944page5image2506797200 page5image2506797456 page5image2506797712 page5image2506797968 page5image2506798224

Констатоване порушення (стаття):

Порушення статті 2 Конвенції (право на життя)
Порушення статті 3 Конвенції (заборона катування)
Порушення статті 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність) Порушення статті 13 у поєднанні зі статтею 2 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту)
Порушення статті 13 у поєднанні зі статтею 3 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту)

page5image2465763056 page5image2465774768page5image2465774960 page5image2465775152 page5image2465764752 page5image2465765008 page5image2465763216page5image2465763408 page5image2465770192page5image2465770384 page5image2466220544 page5image2466220736page5image2466220992page5image2466221552

Дата прийняття:

22/01/2019

page5image2466224688 page5image2466225248page5image2466225504 page5image2466225760 page5image2466226016 page5image2466226272 page5image2466226528 page5image2466226784

Дата набуття статусу остаточного:

22/01/2019 (Комітет)

page5image2466211568 page5image2466212384page5image2466212640 page5image2466212896 page5image2466213152 page5image2466213408page5image2466213664 page5image2466213920

Назва:

CASE OF GOREA v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA (Applications nos. 63507/11)

page5image2466234288 page5image2508081040page5image2508081296 page5image2508081552 page5image2508081808 page5image2508082064page5image2508082320 page5image2508082576page5image2508082832

Зміст:

Заявник стверджував, що адміністративний арешт, застосований до нього, не ґрунтувався на вимогах законності.
Суд першої інстанції визнав заявника винним у вчиненні адміністративного проступку у вигляді неповаги до працівника поліції та призначив покарання у вигляді 5-ти днів адміністративного арешту.

Не погоджуючись, заявник оспорив це рішення до суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції скасував попереднє рішення та направив справу на новий розгляд до нижчестоящого суду.
Суд першої інстанції повторно розглянув справу заявника та закрив її у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення. Тим часом заявник вже відбув покарання. Заявник подав апеляцію. 13 березня 2009 року апеляційний суд скасував рішення районного суду та припинив адміністративне провадження щодо заявника через відсутність складу

page5image2508149568 page5image2508150128page5image2508150384 page5image2508150640 page5image2508150896 page5image2508151152 page5image2508151408page5image2508151664 page5image2508152480page5image2508152736 page5image2508152992

5

 

Огляд рішень Європейського Суду з прав людини

Констатоване порушення (стаття):

Дата прийняття:

злочину.
Надалі заявник подав скаргу до Верховного Суду, який визнав адміністративний арешт заявника незаконним та присудив йому компенсацію в розмірі 500 євро.

page6image2506904720 page6image2506695328page6image2506695584 page6image2506695840 page6image2506696400 page6image2506696656 page6image2506696976

Порушення пункту 1 статті 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність)

page6image2506819296 page6image2506819856page6image2506820112 page6image2506820368 page6image2506820624 page6image2506820880 page6image2506821392page6image2506821584 page6image2506822080page6image2506822336 page6image2506822592page6image2506822848page6image2506823408 page6image2506823664

Дата прийняття:

22/01/2019

page6image2506826864 page6image2506827424page6image2506827680 page6image2506827936 page6image2506828192 page6image2506828448 page6image2506821136 page6image2506829216

Дата набуття статусу остаточного:

22/01/2019 (Комітет)

page6image2506834560 page6image2506835120page6image2506835376 page6image2506835632 page6image2506835888 page6image2506836144page6image2506836400 page6image2506836656

Назва:

CASE OF ANANKIN AND OTHERS v. RUSSIA (Applications nos. 79757/12)

page6image2506843504 page6image2506844064page6image2506844320 page6image2506844576 page6image2506844832 page6image2506845088page6image2506845344 page6image2506845600page6image2506845856

Зміст:

Заявники належать до числа колишніх військовослужбовців, на користь яких суди постановили рішення про надання їм житла до завершення військової служби. Стверджували про тривале невиконання судових рішень, постановлених на їхню користь, та порушення права на мирне володіння майном.

page6image2463624560 page6image2463625120page6image2463625376 page6image2463625632 page6image2463625888 page6image2463626144 page6image2463626400

Констатоване порушення (стаття):

Порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) Порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції (захист власності)

page6image2463530128 page6image2463530688page6image2463530944 page6image2463531200 page6image2463531456 page6image2463531712 page6image2463531968page6image2463532224 page6image2463532784page6image2463533040 page6image2463533296 page6image2463533552page6image2463533808page6image2463534400

22/01/2019

page6image2463536096 page6image2463536624page6image2463536880 page6image2463537136 page6image2463537392 page6image2463537648 page6image2463537904 page6image2463538160

Дата набуття статусу остаточного:

22/01/2019 (Комітет)

page6image2517124624 page6image2517140432page6image2517140624 page6image2517140816 page6image2517141072 page6image2517192624page6image2517192816 page6image2517193008

Назва:

CASE OF CACHIA AND OTHERS v. MALTA (Applications nos. 72486/14)

page6image2517199920 page6image2517200480page6image2517200736 page6image2517200992 page6image2517201248 page6image2517201504 page6image2517201760page6image2517202016page6image2517202272

Зміст:

Заявники скаржились на експропріацію державою належних їм земельних ділянок. Стверджували, що земельні ділянки не вилучались з метою суспільної необхідності, оскільки кінцевим результатом таких дій був проект «Вільний порт», що був комерційним.

Окрім цього, їм не виплачувались жодні компенсації у зв'язку із вилученням земельних ділянок.

page6image2517230816 page6image2517231376page6image2517231632 page6image2517231888 page6image2517232144 page6image2517232400 page6image2517232656

Констатоване порушення (стаття):

Порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції (захист власності)

page6image2517242112 page6image2517242608page6image2517242864 page6image2517243120 page6image2517243376 page6image2517243632 page6image2517243888page6image2517244144 page6image2517244704page6image2517244960 page6image2517245216 page6image2517245472page6image2517245728page6image2517246320

Дата прийняття:

22/01/2019

page6image2517249856 page6image2517250384page6image2517250640 page6image2517250896 page6image2517251152 page6image2517251408 page6image2517251664 page6image2517251920

Дата набуття статусу остаточного:

Це рішення набуде статусу остаточного за умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції

page6image2517263120 page6image2517263680page6image2517263936 page6image2517264192 page6image2517264448 page6image2517264704 page6image2517264960

Назва:

CASE OF MÓRY AND BENC v. SLOVAKIA (Applications nos. 3912/15 and 7675/15)

page6image2517272736 page6image2517273296page6image2517273552 page6image2517273808 page6image2517274064 page6image2517274320page6image2517274576 page6image2517274832page6image2517275088

Зміст:

Заявники стверджували, що їх попереднє затримання не ґрунтувалось на вимогах закону; крім того, присуджена компенсація у зв'язку з цим фактом не

page6image2517288496 page6image2517289056page6image2517289312 page6image2517289568page6image2517289824 page6image2517290768 page6image2517291392page6image2517292144

6

 

Огляд рішень Європейського Суду з прав людини

Констатоване порушення (стаття):

Дата прийняття:

Зміст:

відповідала вимогам справедливості.

page7image2507911984 page7image2507912800page7image2507913056 page7image2507913312 page7image2507913872 page7image2507914192 page7image2507914448

Порушення пункту 1 статті 5 Конвенції (право на свободу та с особисту недоторканність)

page7image2507922176 page7image2507922736page7image2507922992 page7image2507923248 page7image2507923504 page7image2507924016 page7image2507924208page7image2507924400 page7image2507924960page7image2507925216 page7image2507925472page7image2507925728page7image2465953328 page7image2465953520

22/01/2019

page7image2465377664 page7image2465378192page7image2508002432 page7image2508002624 page7image2508002880 page7image2508003136 page7image2507923696 page7image2465365296

Дата набуття статусу остаточного:

22/01/2019 (Комітет)

page7image2507839952 page7image2507840544page7image2507840800 page7image2507841056 page7image2507841312 page7image2507841568page7image2507841824 page7image2507842112

Назва:

CASE OF U.A. v. RUSSIA (Applications nos. 12018/16)

page7image2507848208 page7image2507848768page7image2507849024 page7image2507849280 page7image2507849536 page7image2507849792page7image2507850048 page7image2507850304page7image2507850560 page7image2507850816 page7image2507851376page7image2507869712 page7image2507869904 page7image2507870096 page7image2507870352

Констатоване порушення (стаття):

Заявник є громадянином Узбекистану.
В Узбекистані заявникові було пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочинів з політичних та релігійних мотивів.
Надалі суд заочно визнав винним заявника у вчиненні цих злочинів та видав відповідний міжнародний ордер на його розшук та арешт.
Органи влади Російської Федерації прийняли рішення про видачу заявника в порядку екстрадиції, незважаючи на його численні заяви про побоювання стати жертвою катувань та жорстокого поводження в країні своєї приналежності. Заявник також скаржився на незаконність його тримання під вартою під час екстрадиційного арешту та відсутність передбачуваності щодо тривалості такого запобіжного заходу.

page7image2506907328

Порушення статті 3 Конвенції (заборона катування)
Порушення пункту 1 статті 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність)

page7image2506918464 page7image2506919024page7image2506919280 page7image2506919536 page7image2506919792 page7image2506920048 page7image2506920304page7image2506920560 page7image2506921120page7image2506921376 page7image2506921632 page7image2506921888page7image2506922144page7image2506922704

Дата прийняття:

22/01/2019

page7image2506925840 page7image2506926400page7image2506926656 page7image2506926912 page7image2506927168 page7image2506927424 page7image2506927680 page7image2506927936

Дата набуття статусу остаточного:

22/01/2019 (Комітет)

page7image2506933376 page7image2506933904page7image2506934160 page7image2506934416 page7image2506934672 page7image2506934928page7image2506935184 page7image2506935472

Назва:

page7image2506936912 page7image2506937440 page7image2506937696 page7image2506937952

Зміст:

CASE OF B.U. AND OTHERS v. RUSSIA (Applications nos. 59609/17 and 2 others – see appended list)

page7image2506947632 page7image2506947888 page7image2506948144page7image2506948400page7image2506948656

Заявники є громадянами Таджикистану та Узбекистану.
В країнах громадянства заявникам було пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочинів з політичних та релігійних мотивів.
Надалі суди заочно визнали винними заявників у вчиненні цих злочинів та видали відповідні міжнародні ордери на їх розшук та арешт.
Органи влади Російської Федерації прийняли рішення про видачу заявників в порядку екстрадиції, незважаючи на їх численні заяви про побоювання стати жертвами катувань та жорстокого поводження в країнах своєї приналежності. Заявники також скаржилися на незаконність їх тримання під вартою під час екстрадиційного арешту та відсутність передбачуваності щодо тривалості такого запобіжного заходу у зв'язку із відсутністю встановлення таких строків. Окрім цього, заявники стверджували, що процедура апеляційного перегляду

page7image2517567040 page7image2517567600page7image2517567856 page7image2517568112page7image2517568368 page7image2517569312 page7image2517569936page7image2517570688

7

 

Огляд рішень Європейського Суду з прав людини

 

щодо обраного запобіжного заходу не відповідала вимозі оперативності; вважали, що ефективний механізм оскарження рішення про тримання під вартою заявників є неефективним.

page8image2517419968 page8image2517484720

Констатоване порушення (стаття):

Порушення статті 3 Конвенції (заборона катування)
Порушення пункту 1 статті 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність)
Порушення пункту 4 статті 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність)

page8image2519780304 page8image2519778800

Дата прийняття:

22/01/2019

page8image2506693440

Дата набуття статусу остаточного:

Це рішення набуде статусу остаточного за умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції

Назва:

CASE OF RIVERA VAZQUEZ AND CALLEJA DELSORDO v. SWITZERLAND

(Applicationsnos. 65048/13)

page8image2519801200 page8image2519801712

Зміст:

Заявники стверджували про порушення принципу змагальності сторін, оскільки національний суд порушив питання правомірності вибору ними адвоката (оскільки щодо адвоката вирішувалося питання про конфлікт інтересів у паралельному судовому процесі) та в подальшому позбавив можливості виправити ситуацію з відсутністю у них представника в суді. Це, в свою чергу, призвело до порушення засад процесуального представництва у цій справі.

Констатоване порушення (стаття):

Порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд)

page8image2519852016

page8image2519853104 page8image2519853488 page8image2519856400

Дата прийняття:

22/01/2019

page8image2519861328

Дата набуття статусу остаточного:

Це рішення набуде статусу остаточного за умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції

Назва:

CASEOFTAŞKAYAANDERSOYv.TURKEY(Applicationsnos. 72068/10)

page8image2519888544

Зміст:

Справа стосувалася опублікованої в газеті статті про заявників, яка, за їх твердженням, порушила право на повагу до приватного та сімейного життя.

Констатоване порушення (стаття):

page8image2519890880

Відсутність порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя)

page8image2518740400

8

Огляд рішень Європейського суду з прав людини. Рішення за період з 21.01.2019 по 25.01.2019 / Відпов. за вип.: Д.П. Мордас, Р. Ш. Бабанли. — Київ, 2019. — Вип. 1. — 8 стор.

Застереження:
1. Огляд окремих судових рішень, зокрема, й їх переклад, здійснюється працівниками департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду, з використанням матеріалів, розміщених на веб-сайтах Європейського суду з прав людини:
https://www.echr.coe.int/Pages/home.aspx?p=home,
https://hudoc.echr.coe.int
2. Огляд рішень здійснюється з метою ознайомлення з їх коротким змістом. Для повного розуміння суті висловленої в судовому рішенні правової позиції необхідно ознайомитися з його повним текстом, розміщеному на веб-ресурсах Європейського суду з прав людини.
3. Інформація має суто допоміжний та довідковий характер та не має на меті висвітлити суть усієї проблематики, яка вирішується відповідними судовими рішеннями.

Джерело:https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/ESPL_2019_1.pdf?fbclid=IwAR31aIhQo4u0vsav7pfVNKWch7tmhx3HSSTQZllUPy7CX93a8XHHIuhICxw

ОБШУК ПІДПРИЄМСТВА ТА СТАТТЯ 8 КОНВЕНЦІЇ: КОЛИ ЄСПЛ НЕ ЗАХИЩАЄ

За результатами податкової перевірки, в ході якої проводився обшук приміщень та вилучення документів, компанії були донараховані великі податки та накладені штрафи. Директор підприємства спробував заручитися підтримкою Страсбургу.

Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Ердуран і Em Export Dış Tic A.Ş. проти Туреччини» (№ 25707/05 та 28614/06). Прес-реліз оприлюднено на сайті Європейського суду з прав людини, передає інформаційний ресурс «ECHR.Ukrainian Aspect».

Державною металургійною компанією за результатами врегулювання договірного спору з турецькою компанією Em Export Dış Tic A.Ş. було виплачено останній близько 2,9 млрд. євро.

Але таке врегулювання не принесло компанії-отримувачу коштів користі: органи влади розпочали її податкову перевірку, що тривала півтора роки. Під час аудиту відповідно до рішення суду податкові інспектори вилучили та опечатали різні документи компанії. У результаті було виявлено порушення в бухгалтерському обліку та сплаті податків, особливо стосовно суми коштів, яку компанія отримала від державної металургічної компанії. Деякі документи про транзакції були відсутні, компанія не задекларувала прибуток від іноземних валютних інвестицій.

Тоді Em Export Dış Tic A.Ş. звернулася до суду і отримала зниження податку та скасування тимчасової податкової ставки на прибуток. Але суди підтвердили штрафи та відхилили або не прийняли докази компанії стосовно того, що обшук та аудит були незаконними.

То ж компанія здійснила декілька платежів до податкового управління за оспорювані роки. Разом із тим, посилаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, директор Мехмет Ердуран та Em Export Dış Tic A.Ş. звернулися до Європейського суду з прав людини. У заяві йшлося про порушення під час обшуку у приміщеннях підприємства.

Втім, у Страсбурзі не підтримали претензій скаржників, констатувавши відсутність порушення державою конвенційних гарантій.

З текстом прес-релізу рішення у справі «Ердуран і Em Export Dış Tic A.Ş. проти Туреччини» (№ 25707/05 та 28614/06) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

Джерело

ЄСПЛ оприлюднив новий формуляр скарги

Європейський суд з прав людини оприлюднив нову форму звернення, яка містить додаткові пункти для заповнення.

Оновлення містяться на сторінках 3 і 4 щодо електронної пошти представника (також щодо використання системи зв’язку eComms, що дозволяє здійснювати комунікацію з ЄСПЛ шляхом обміну електронними листами), відповідно змінилася нумерація інших пунктів тощо.

Сам формуляр (можна завантажити за посиланням: (https://www.echr.coe.int/Pages/home.aspx…) працюватиме коректно тільки з програмою Adobe Reader 9 чи з пізнішою версією і підтримується лише операційними системами Windows і Mac OS X. Переконайтеся, що програма Adobe Reader встановлена на вашому комп’ютері.

Аби заповнити формуляр заяви:

Відкрийте попередньо збережену копію формуляру з допомогою програми Adobe Reader.

Заповніть формуляр заяви та збережіть його.

Після заповнення заяви роздрукуйте її, поставте свій підпис та відправте поштою до Суду на адресу:
The Registrar
European Court of Human Rights
Council of Europe
F-67075 Strasbourg cedex

Якщо заява подається неповною, вона не буде розглянута ЄСПЛ, тому всі пункти формуляру мають бути заповнені належним чином. У цьому допоможе нотатка для заповнення:
https://www.echr.coe.int/Documents/Application_Notes_UKR.pdf

Джерело

ВС: За наявності заяви про незаконні методи слідства суд приймати рішення не може, без превірки таких фактів

Європейський суд з прав людини не раз наголошував на необхідності проведення ефективного розслідування скарг особи про те, що вона була піддана поганому поводженню з боку суб’єктів владних повноважень. На цьому Верховний Суд наголосив у постанові від 06.11.2018 року по справі № 567/513/16-к.

Два чоловіки на підпитку почубилися. Під час бійки один з них завдав другому 19 ударів кулаками та ногами в груди та живіт. Численні удари спричинили внутрішні крововиливи та смерть потерпілого. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність умислу на заподіяння смерті й, приєднавши невідбуту частину покарання за попереднім вироком, засудив винуватця до 9 років позбавлення волі.
 

Постанова

Іменем України 

 

6 листопада 2018 року                                                     м. Київ

Справа № 567/513/16-к

Провадження № 51-259км17

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого                                      Кишакевича Л. Ю., суддів                                                   Наставного В.В., Щепоткіної В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання    Кириленка М.О.,

прокурора                                          Матюшевої О.В.,

засудженого                                       ОСОБА_1,

захисника                                            Кисельової М.І.

(в режимі відеоконференції) розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 26 липня 2017 року за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Ольгополь Чечельницького районуВінницької області та мешканця АДРЕСА_1 раніше неодноразово судимого, останній раз: вироком від 28.12.2015 Острозького районного суду Рівненської області за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 18575 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців з іспитовим строком на 1 рік, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК;  

 

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 лютого 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. На підставі ч. 1 ст. 71 КК до покарання призначеного за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Острозького районного суду Рівненської області від 28.12.2015 року та визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9  років.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 визначено рахувати з 05.04.2016 року, з розрахунку один день ув'язнення за два дні позбавлення волі згідно вимог ч. 5 ст. 72 КК

Судом вирішено долю речових доказів у провадженні.

За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, в ніч з 2-го на 3 квітня 2016 року, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись за місцем свого проживання в АДРЕСА_2, на ґрунті сталих неприязних стосунків, після сварки, що переросла у бійку, під час якої у ОСОБА_1 виник умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_3, умисно, усвідомлюючи небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, завдав ОСОБА_3 не менше 19-ти ударів кулаками та взутими ногами у груди та живіт, що призвело до внутрішньої кровотечі, масивної крововтрати, множинних переламів, розривів тканин внутрішніх органів,  внаслідок чого настала смерть потерпілого  ОСОБА_3 

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 26 липня 2017 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК у строк відбування покарання ОСОБА_1 зараховано строк його попереднього ув'язнення з 05 квітня 2016 року по 20 червня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. 

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній  скарзі та доповненнях засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок та ухвалу апеляційного суду з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції. Свої вимоги засуджений обґрунтовує невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, вважає, що умислу на вбивство потерпілого він не мав, потерпілий прийшов до нього додому з метою фізичної розправи через конфлікт, що стався напередодні. Вважає, що судом неправильно враховано за обставину, що обтяжує покарання – вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, оскільки ОСОБА_1 не вживав спиртні напої, а от потерпілий перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння, чим і спровокував бійку. Вважає, що суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам ст. 419 КПК, не перевірив всіх  доводів його апеляційної скарги, при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції не зазначив всіх підстав, з яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою. Вважає, що поза увагою  апеляційного суду залишились доводи засудженого про застосування до нього незаконних методів слідства.

Крім того, ОСОБА_1 у доповненнях до касаційної скарги просить зарахувати у строк покарання термін попереднього ув'язнення з 05 квітня 2016 року по 26 липня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 та його захисник підтримали касаційну скаргу засудженого  та просили її задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні прокурор частково підтримала касаційну скаргу засудженого, вважала, що суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам ст. 419 КПК, не перевірив всіх  доводів апеляційної скарги, зокрема, не було належним чином перевірено доводи засудженого про застосування до нього незаконних методів слідства, тощо. У зв'язку з чим, прокурор просила скасувати ухвалу апеляційного суду з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє вироки щодо неповноти та однобічності досудового і судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 419 КПК передбачено, що в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено: імена учасників судового провадження, короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу і узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження, встановлені судом першої інстанції обставини з  посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись з  ухваленим вироком суду першої інстанції  засуджений ОСОБА_4 та його захисник звернулись з апеляційними скаргами та доповненнями до них на зазначений вирок.

При цьому засуджений ОСОБА_4 крім іншого, посилався на застосування до нього недозволених методів слідства. (а.п. 186 т. 2)

Виходячи із положень статті 3 Конвенції, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства та дізнання, у поєднанні із загальним обов'язком держави за статтею 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (правова позиція ЄСПЛ, викладена в рішеннях у справах «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року), «Вергельський проти України» (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року), «Олексій Михайлович Захарків проти України» (рішення від 24 червня 2010 року), «Нечипорук і Йонкало проти України» (рішення від 21 і квітня 2011 року). 

Як визначив Європейський суд з прав людини у справі «Вергельський проти України»    (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року) та у справі «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року), в тих справах, коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню зі сторони суб'єктів владних повноважень в порушення ст. 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов'язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування.

Як убачається з матеріалів справи, цих вимог дотримано не було. 

Апеляційний суд не забезпечив проведення відповідної перевірки вищезазначеної заяви ОСОБА_4 в установлений законом спосіб, що суперечить усталеній практиці Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях у контексті

ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод неодноразово наголошував на необхідності проведення ефективного офіційного розслідування скарг особи про те, що вона була піддана поганому поводженню зі сторони суб'єктів владних повноважень. 

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення апеляційного суду скасувати як таке, що постановлене з істотними порушеннями кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, відповідно

до ч. 1 ст. 438 КПК, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно ретельно перевірити доводи поданих апеляційних скарг, зокрема скарги ОСОБА_4 про застосування до нього незаконних методів досудового розслідування, вжити заходів для проведення відповідної перевірки зазначених доводів, після чого з додержанням вимог кримінального процесуального закону, ухвалити законне, обґрунтоване і належним чином вмотивоване рішення. 

Керуючись статтями 433434436-438441442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, Суд

ухвалив: 

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.                               Ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 26 липня 2017 року щодо ОСОБА_1 скасувати, призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.      

Судді:

Л.Ю. Кишакевич В.В. Наставний В.В. Щепоткіна

Реєстр судових рішень : http://reyestr.court.gov.ua/Review/77700147

Джерело

ЄСПЛ: ЦИГАРКОВИЙ ДИМ, ЦЕ ФАКТОР, ЩО ПРИНИЖУЄ ГІДНІСТЬ

Європейський суд з прав людини констатував порушення ст. 3 (заборона катування) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в неналежних умовах утримання під вартою особи, яка у камерах піддавалася впливу цигаркового диму.

Відповідний прес-реліз рішення у справі «Гаспарі проти Вірменії» (заява № 44769/08) оприлюднено на сайті ЄСПЛ, передає інформаційний ресурс «ECHR.Ukrainian Aspect».

Вартгез Гаспарі був заарештований за підозрою у нападі на співробітника поліції, а згодом – засуджений до одного року ув’язнення.

Під час розслідування його утримували у семи різних камерах. За твердженням Гаспарі, деякі камери були переповнені, бракувало природного світла і свіжого повітря, камери регулярно затоплювалися стічними водами, він був змушений по черзі спати з іншими ув’язненими і постійно піддавався впливу цигаркового диму.

Посилаючись, зокрема, на статтю 3 (Заборона катування) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод він поскаржився на умови його тримання під вартою до Європейського суду з прав людини.

Суд у Страсбурзі констатував порушення цієї норми в частині поводження, яке принижує гідність, у зв’язку з умовами утримання пана Гаспарі в п’яти з семи камер.

З текстом прес-релізу рішення у справі «Гаспарі проти Вірменії» (заява № 44769/08) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

Джерело

Практика ЄСПЛ: У ЄСПЛ нагадали про порядок вручення судових повісток

Публічне повідомлення учасників процесу про судове засідання на сайті суду, попри дотримання вимог національного законодавства, не завжди відповідає конвенційним гарантіям права на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у справі «Дріді проти Німеччини» (заява №. 35778/11), передає інформаційний ресурс «ECHR.Ukrainian Aspect».

Абдельхамід Дріді в рамках кримінального провадження був визнаний винним та засуджений до штрафу. Рішення суду було оскаржене в апеляції. Після цього засуджений знайшов роботу в іншій країні та виїхав за кордон, повідомивши суд про свою нову адресу.

Апеляційний суд, визначивши дату судового розгляду, оскільки обвинувачений був за кордоном, відповідно до національного законодавства розмістив повістку на сайті суду.

Адвокат Дріді дізнався про судовий розгляд за день до слухання (національні органи первинно позбавили його повноважень представляти обвинуваченого, втім це рішення не встояло в апеляції). Коли захисник дізнався про розгляд, одразу направив клопотання про перенесення слухання, оскільки не міг бути присутній на засіданні. Також він просив час на ознайомлення із матеріалами. Втім, суд ухвалив рішення про надання доступу до матеріалів у день слухання напередодні засідання та відхилив клопотання захисника про перенесення засідання. У день розгляду у відповідній ухвалі суд зазначив, що адвокат фактично відмовився від участі у справі, хоча знав про дату засідання, а обвинувачений взагалі не прибув без пояснення причин.

Оскарження цього рішення на національному рівні не мало успіху, то ж Дріді звернувся зі скаргою до Страсбургу.

У ЄСПЛ виходили з того, що національний суд знав про місце перебування обвинуваченого, втім у порушення ст. 5 Конвенції ЄС від 29.05.2000 про взаємну допомогу в кримінальних справах не переслав процесуальний документ поштою. Також високі судді звернули увагу на той факт, що представник Дріді у суді дізнався про дату слухання лише за день, а його клопотання про відкладення засідання було відхилено.

На підставі цього, попри той факт, що вимоги німецького процесуального законодавства були дотримані, ЄСПЛ констатував факт порушення ст. 6 (право на справедливий суд) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод: по-перше, виклик до суду публічним повідомленням не забезпечив присутності особи на засіданні, під час якого розглядалася апеляційна скарга цієї особи; по-друге, захиснику не надали можливості належним чином підготуватися до участі у засіданні, чим порушили право на ефективну юридичну допомогу.

З текстом прес-релізу рішення у справі «Дріді проти Німеччини» (заява №. 35778/11) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

Джерело