Як не треба оформляти ДТП /Постанова ККС ВС/

Будь-яке порушення конституційних прав громадян, що навіть має лише опосередкований зв’язок із самим процесом фіксації доказів, призводить до втрати ними юридичної сили. Такий висновок зробив ВС в постанові №175/777/15.

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

23 лютого 2021 року                      м.Київ                               №175/777/15 Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого — ЛАГНЮКА М.М., суддів: КОРОЛЯ В.В., МАРИНИЧА В.К. — розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу прокурора, який брав участь під час розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 9.10.2019 та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 5.06.2020 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12014040440000880, за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, громадянина України, який проживає за Адресою 1, такого, що судимості не має, у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 Кримінального кодексу. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини За вироком Дніпропетровського райсуду від 9.10.2019 Особу 1 визнано невинуватим у пред’явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК, і виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення. Згідно з цим вироком органи досудового розслідування обвинувачували Особу 1 в тому, що він 19.04.2014 близько 20:30, керуючи технічно справним автомобілем ВАЗ-21099, д.н.з. №1, здійснював рух по автодорозі Дніпропетровськ — Магдалинівка зі сторони м.Підгородне у напрямку селища Спаське Новомосковського району Дніпропетровської області в правому ряду руху з увімкненим світлом фар та зі швидкістю близько 60 км/год. За вироком Дніпропетровського райсуду від 9.10.2019 Особу 1 визнано невинуватим у пред’явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК, і виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення. Згідно з цим вироком органи досудового розслідування обвинувачували Особу 1 в тому, що він 19.04.2014 близько 20:30, керуючи технічно справним автомобілем ВАЗ-21099, д.н.з. №1, здійснював рух по автодорозі Дніпропетровськ — Магдалинівка зі сторони м.Підгородне у напрямку селища Спаське Новомосковського району Дніпропетровської області в правому ряду руху з увімкненим світлом фар та зі швидкістю близько 60 км/год. Здійснюючи рух у вказаному напрямку, в районі е/о №61 автодороги Дніпропетровськ — Магдалинівка Особа 1 втратив можливість контролювати рух свого автомобіля, виїхав на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-217030-110-01, д.н.з. №2, під керуванням водія Особи 2, який рухався у зустрічному напрямку прямо з увімкненим світлом фар. Унаслідок зіткнення транспортних засобів пасажиру автомобіля ВАЗ-217030-110-01 Особі 3 згідно з висновком судово-медичного експерта №3132-е від 18.08.2014 було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді рубців на обличчі, що без хірургічного втручання є невиправними та належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень. За версією органу досудового розслідування, водій Особа 1, керуючи автомобілем, порушив вимоги пп.1.3, 1.5 і 10.1 Правил дорожнього руху, що перебуває у прямому причинному зв’язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди і заподіянням потерпілому Особі 3 тяжкого тілесного ушкодження. Ухвалою ДАС від 5.06.2020 вирок Дніпропетровського райсуду від 9.10.2019 щодо Особи 1 залишено без зміни. Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції визнав недопустимим протокол огляду місця події від 19.04.2014, вказавши на порушення слідчим Інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, однак не зазначив у судовому рішенні, чиї права та свободи були порушені при складанні процесуального документа, а порушення слідчого, на думку прокурора, не є критичними та не дають підстав визнавати недопустимими отримані у вказаному кримінальному провадженні докази. Крім того, прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи прокурора про неправильне визнання судом першої інстанції недопустимими доказами протоколи проведення слідчих експериментів від 12.05.2015 за участю свідків Особи 4, Особи 5, потерпілого Особи 6 та обвинуваченого Особи 1. При цьому звертає увагу, що недоліки, допущені під час проведення цих слідчих дій, були усунуті під час судового засідання шляхом допиту їх учасників. Водночас прокурор вказує на порушення судами принципу змагальності та рівності під час судового розгляду, оскільки прокурору було відмовлено у задоволенні клопотання про проведення слідчого експерименту зі свідком Особою 7. При цьому його показання, надані під час судового розгляду, не прослуховувались у суді апеляційної інстанції, тому, на думку прокурора, апеляційний суд не мав права на них посилатись у своєму рішенні. Також прокурор, вказуючи на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначає, що апеляційний суд проігнорував його доводи в частині повноти фіксування судового засідання, а саме показань експерта Особи 8, які не було оцінено при ухваленні судового рішення, а посилання суду на те, що його повторний допит жодним чином не вплинув на мотиви суду, є упередженим. Так, у своїй касаційній скарзі прокурор зазначає, що суд першої інстанції допустив неповноту судового розгляду, належним чином не вмотивував свого рішення про виправдання Особи 1, а суд апеляційної інстанції не виправив помилок, які допустив місцевий суд. У заяві представник потерпілого підтримав касаційну скаргу прокурора та просив її розглянути за відсутності його та його довірителя. У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник Бут Н.В. зазначає, що внаслідок вкрай непрофесійного, поверхневого, однобічного, необ’єктивного та упередженого досудового розслідування, що супроводжувалось грубими порушеннями вимог Кримінального процесуального кодексу, залишились невстановленими всі обставини даної ДТП, які мають істотне значення для з’ясування її механізму, і наразі їх неможливо встановити, оскільки минуло майже 7 років з цього часу. При цьому вважає, що належних та допустимих доказів, які б беззаперечно «поза розумним сумнівом» вказували на винуватість її підзахисного у пред’явленому йому обвинуваченні, немає <…>. Мотиви Суду Відповідно до п.3 ч.1 ст.373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органи досудового розслідування обвинувачували Особу 1 в тому, що він, керуючи транспортним засобом, порушив ПДР, що спричинило тяжке тілесне ушкодження потерпілому Особі 3, та його дії кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК. Прокурор у своїй касаційній скарзі вказує, що суд безпідставно дійшов висновку про недоведеність стороною обвинувачення вчинення Особою 1 кримінального правопорушення, а також вважає, що достатньо доказів, які вказують на винуватість особи. Однак такі доводи прокурора не були підтверджені під час перевірки матеріалів кримінального провадження. Суд першої інстанції належним чином проаналізував усі докази, надані стороною обвинувачення. При цьому свій висновок щодо відсутності належних доказів, які б вказували на винуватість Особи 1, зробив на підставі показань виправданого, потерпілого, свідків та проаналізував письмові докази сторони обвинувачення. Як зазначає у своїй касаційній скарзі прокурор, суд першої інстанції належним чином не встановив обставин вчиненого кримінального правопорушення, а неповнота судового слідства та неналежна перевірка доказів призвели до постановлення неправомірного рішення. Однак колегія суддів не погоджується з такими доводами прокурора, виходячи з наступного. Суд першої інстанції, заслухавши Особу 1, потерпілого, свідків та дослідивши ряд доказів у судовому засіданні, обґрунтував свої висновки з посиланням на докази сторони обвинувачення. При цьому визнав недопустимим протокол огляду місця ДТП від 19.04.2014, вказав, що в описовій частині протоколу зазначено, що ДТП сталася 20.04.2014 близько 19:30—20:00 год., а не 19.04.2014, як про це зазначено в усіх інших документах у матеріалах кримінального провадження. Крім того, під час його складання був присутній водій автомобіля ВАЗ-217030, однак, усупереч вимогам ч.3 ст.104 КПК, слідчий взагалі не зазначив його прізвища, ім’я, по батькові, дати народження, місця проживання. Ця особа, як установлено судом, — водій Особа 9, він не підписував ані протокол, ані схему місця ДТП. Це у свою чергу також свідчить про те, що він зі змістом вказаного протоколу не ознайомлювався. До того ж не повністю зазначено анкетні дані понятих Особи 10 та Особи 11. Як установлено судом під час допиту в суді першої інстанції, фотофіксацію здійснював слідчий Мельник С.О. особисто, однак протокол взагалі не містить інформації про характеристики технічного засобу фіксації та носія інформації, які застосовував слідчий при проведенні вказаної процесуальної дії. При цьому фототаблиця підписана слідчим Маслаком І.П., який у складанні протоколу участі не брав і процесуального статусу якого в даному кримінальному провадженні на час проведення огляду місця ДТП не визначено (доручення керівника органу досудового розслідування на проведення досудового розслідування слідчому Маслаку І.П. датовано 20.04.2014 і 10.09.2014, тоді як у витягу з ЄРДР №12014040440000880 і повідомленнях про початок досудового розслідування на ім’я прокурора і начальника міліції району від 20.04.2014 зазначено лише слідчого Дідика А.О.). Крім того, у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які відомості про те, коли та від кого слідчий Маслак І.П. отримав ці фотознімки, яким чином зафіксував отримання фотознімків, коли складав такі фотоілюстрації та з якого носія інформації і якими нормами КПК щодо фіксування процесуальних дій керувався при цьому, що суперечить вимогам ч.3 ст.104, ст.237 КПК. Також суд звертає увагу на те, що слідчий на схемі до протоколу огляду місця події графічно не зобразив та не зафіксував такі об’єкти: ділянку дороги, де сталася ДТП (на схемі пунктиром зображено коло без зазначення координат, однак, що воно собою являє — місце зіткнення, осип скла чи інше, відомостей немає); сталі орієнтири, до яких на схемі здійснено прив’язку об’єктів та слідів (виявлено лише електроопору); інші сліди та предмети, що стосуються пригоди: розміщення частин та об’єктів (уламки кузова, частинки фарби, уламки скла, осипання ґрунту, сліди рідини тощо), що відокремилися від транспортного засобу, стосовно елементів проїзної частини, транспортних засобів; площу розсіювання уламків скла, осипання ґрунту тощо; координати місця зіткнення, наїзду тощо відносно сталих орієнтирів; розташування світлофорів, дорожніх знаків та інших засобів технічного регулювання дорожнього руху. В обов’язковому порядку в схемі місця ДТП зазначаються назви об’єктів, зображених на схемі. Виходячи зі встановлених порушень, суд першої інстанції дійшов висновку, що протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 19.04.2014 з доданими до нього схемою та фототаблицею не можуть вважатися допустимим доказом, оскільки вони оформлені всупереч вимогам КПК та містять неповну і суперечливу інформацію. З такими висновками погоджується і колегія суддів, причому доводи прокурора про неправильне визнання протоколу огляду місця події недопустимим доказам спростовуються вищевказаними обґрунтуваннями. Крім того, недопустимими суд визнав протоколи слідчих експериментів зі свідками Особою 13, Особою 14, потерпілим Особою 15 та обвинуваченим Особою 16, оскільки на самих протоколах, а також на план-схемах до них відсутні підписи спеціаліста Решетнікова С.Ю. та прокурора Моренка А.Ю., що суперечить вимогам стст.104,105 КПК. Під час судового розгляду судом було досліджено всі докази, проаналізовано кожен висновок експертизи. При цьому судом зазначено, що висновок експерта Особи 24 від 21.10.2014 №70/27-740 ґрунтується на показаннях лише свідка Особи 5, оскільки у протоколі допиту Особи 1 вказано, що він не пам’ятає обставин ДТП. З такого висновку вбачається, що саме дії Особи 19 при заданому механізмі подій не відповідають вимогам п.10.1 ПДР. Аналогічним за змістом є висновок №11-14 від 28.10.2014 експерта Особи 20. Між тим під час судового провадження Особа 1 розповів відомі йому обставини ДТП, після чого було проведено ряд експертних досліджень. Так, з висновку експерта №70/27-356; 70/29-357 від 15.08.2015 вбачається, що Особа 1 повинен був діяти відповідно до вимог п.12.3 ПДР, але його дії не відповідали цим вимогам, однак з технічної точки зору такі невідповідності не перебувають у причинному зв’язку з даною ДТП, запобігти якій він не мав технічної можливості. Водій Особа 21 повинен був діяти згідно з вимогами п.10.1 ПДР, технічна можливість уникнути ДТП визначалась виконанням вимог цих правил, однак у нього не було будь-яких технічних перешкод виконати їх, а тому дії Особи 5 при заданому механізмі подій не відповідали вимогам п.10.1 ПДР, що з технічної точки зору перебувають у причинному зв’язку з настанням ДТП. Під час проведення слідчого експерименту з водіями Особою 14 та Особою 16 також не вдалося визначити місце зіткнення транспортних засобів, оскільки кожен вказує, що ДТП трапилось на смузі руху іншого. З висновку експерта №13637/8634 від 31.05.2017 убачається, що з технічної точки зору неможливо визначити місце зіткнення автомобілів, а протокол огляду місця події та схеми до нього не містять необхідної інформації, як і неможливо це встановити з показань Особи 19, Особи 22та потерпілого Особи 23. При цьому за показаннями водія Особи 19 він повинен був діяти відповідно до вимог п.12.3 ПДР. У даному випадку технічна можливість запобігти зіткненню цих транспортних засобів не визначалася його односторонніми діями, та в його діях не вбачається невідповідностей вимогам ПДР, які б з технічної точки зору перебували у причинному зв’язку з виникненням цієї ДТП. У даному варіанті дорожньої ситуації водій Особа 9 повинен був діяти відповідно до вимог п.10.1 ПДР. У цьому випадку технічна можливість запобігти виникненню даної ДТП для Особи 5 визначалася виконанням ним вимог цього пункту, але його дії не відповідали вимогам п.10.1 ПДР та з технічної точки зору перебували у причинному зв’язку з виникненням даної ДТП. Крім того, в судовому засіданні було допитано експертів Особи 24, Особи 25, які підтвердили свої висновки та зазначили, що за таких даних неможливо визначити місце зіткнення транспортних засобів, а всі версії розвитку подій мають право на існування. При цьому експерт Особа 25 визнав технічно спроможною версію розвитку подій з показань Особи 19, тоді як за характером технічних пошкоджень неможливо зробити висновок, оскільки відсутні об’єктивні дані щодо місця зіткнення стосовно меж проїзної частини. Між тим стороною захисту було заявлено клопотання про проведення слідчого експерименту зі свідком Особою 7. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд виконав усі дії для забезпечення належного виконання цієї ухвали, однак її так і не було виконано у зв’язку з перебуванням свідка за кордоном. Однак під час допиту в судовому засіданні свідок Особа 7 показав, що він насправді не говорив слідчому про те, що Особа 2 виїхав на зустрічну смугу, оскільки цього не бачив, а схема до протоколу його допиту не є тією, яку він підписував у день ДТП. Таким чином, суд першої інстанції належним чином проаналізував усі докази у кримінальному провадженні, надав їм певну оцінку з точки зору належності, допустимості та здійснив повне судове слідство, відповідно до якого дійшов висновку, що докази сторони обвинувачення доводять лише факт ДТП, яка відбулась за участю водіїв Особи 19 і Особи 5 у місці та у час, котрі зазначені в обвинувальному акті, а також наслідки ДТП. Суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляційної скарги прокурора та погодився з висновками суду першої інстанції. При цьому, провівши судове слідство, повторно дослідив протокол огляду місця ДТП від 19.04.2014, зазначивши, що таку слідчу дію проведено з порушеннями, а під час складання на місці події протоколу огляду місця ДТП зі схемою до нього розташування в межах проїзної частини дороги місця зіткнення автомобілів встановлено не було. Також суд повторно дослідив висновки судових експертів та погодився з висновком суду першої інстанції, що жоден із досліджених експертних висновків не містить беззаперечних відомостей про порушення саме водієм Особою 1 вимог ПДР, яке перебуває у причинному зв’язку з подією ДТП, як і не містять їх і інші об’єктивні докази. Доводи прокурора, зазначені в касаційній скарзі, є аналогічними змісту його апеляційної скарги, на які суд апеляційної інстанції надав вичерпні відповіді. Так, у касаційній скарзі прокурор вказує, що порушення слідчого під час складання протоколу огляду місця ДТП від 19.04.2014 не є критичними та не слугували підставою неможливості проведення судових експертиз у кримінальному провадженні. Однак колегія суддів, вивчивши матеріали кримінального провадження, повністю погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій. При цьому акцентує увагу, що огляд місця події у справах даної категорії є одним з найважливіших способів збирання доказів. Проведений вчасно, кваліфіковано і ретельно огляд місця ДТП дає змогу встановити дані та одержати відомості, що мають значення для справи, слугує гарантом успішного та об’єктивного розслідування злочину. Огляд місця ДТП — це початкова та невідкладна слідча дія, спрямована на дослідження території, де відбулася подія, що має ознаки злочину, або настав її результат, зміст якої утворює комплекс пізнавально-посвідчувальних операцій, що включають пошук, виявлення, закріплення, вилучення, дослідження, перевірку та оцінку слідів злочину та інших речових доказів. Правильність складання протоколу огляду місця події має важливе значення для подальшого відтворення подій ДТП та носить інформативний характер для проведення подальших експертиз у кримінальному провадженні. Як правильно зазначив у своєму рішенні суд першої інстанції, будь-яке порушення органом досудового розслідування конституційних прав громадян, що навіть має не безпосередній, а лише опосередкований зв’язок із самим процесом виявлення, вилучення і фіксації доказів, призводить до втрати ними юридичної сили. При цьому суд у своєму рішенні зазначив, оскільки протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 19.04.2014, схема та фототаблиця до нього є недопустимими доказами, то, керуючись практикою ЄСПЛ, суд визнає недопустимими похідні від них докази, а саме висновок експерта №70/27-740 від 21.10.2014, який складено на підставі наданих матеріалів кримінального провадження, і висновок експерта №11-14 від 28.10.2014 з масштабною схемою до нього, котрий виконаний на підставі заяви представника потерпілого Особи 27експертом, який у своєму висновку на 163-му аркуші не зазначив статтю, за якою його попереджено про кримінальну відповідальність. З такими висновками суду першої інстанції погодилась колегія суддів апеляційного суду. При цьому, мотивуючи відповідь на апеляційну скаргу прокурора в частині неправомірного визнання недопустимими протоколів проведення слідчих експериментів від 12.05.2015 за участю свідків Особи 4, Особи 5, потерпілого Особи 6та обвинуваченого Особи 19, апеляційний суд проаналізував показання останніх та зазначив, що показання Особи 5, Особи 19 та Особи 6 щодо механізму пригоди неможливо перевірити експертним шляхом, оскільки є два варіанти фактичних обставин події, згідно з якими до настання ДТП призвели порушення вимог ПДР іншим водієм, ніж той, чиї показання беруться до уваги, а в діях останнього невідповідність вказаним вимогам не вбачається. Тобто суд апеляційної інстанції проаналізував показання зазначених осіб та зважив на доводи прокурора саме в тій частині, що недоліки, які були допущені під час досудового розслідування, можливо виправити під час судового розгляду. Вказавши, що місцевий суд повно та всебічно дослідив докази у кримінальному провадженні, встановлені обставини та наявні докази «поза розумним сумнівом» не вказують на винуватість Особи 1 у вчиненні ДТП <…>. У касаційній скарзі прокурор, по суті, зазначає, що судом належним чином не встановлено обставин вчинення кримінального правопорушення, однак зібрані у кримінальному провадженні докази, на які покликається скаржник, «поза розумним сумнівом» не підтверджують винуватість Особи 1, а лише вказують на місце, час, сам факт ДТП та наслідки. І, як правильно зазначають суди, саме внаслідок вкрай непрофесійного, поверхневого, однобічного та неефективного досудового розслідування, що супроводжувалось грубим порушенням КПК, залишилися не встановленими всі обставини цієї пригоди та вичерпано можливості їх отримання. Між тим прокурор у своїй касаційній скарзі не обґрунтував наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, через які ухвала апеляційного суду чи вирок суду першої інстанції підлягали би безумовному скасуванню. Тобто рішення про виправдання Особи 1 є обґрунтованим, а ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.419 КПК. Таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які були би підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, колегією суддів не встановлено, а тому в задоволенні касаційної скарги прокурора необхідно відмовити. Керуючись стст.433, 434, 436, 441, 442 КПК, ВС УХВАЛИВ: Вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 9.10.2019 та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 5.06.2020 щодо Особи 1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *