Дещо про підсудність справ Вищому антикорупційному суду

Одними з найцікавіших і найсуперечливіших, принаймні для адвокатів та їх клієнтів у цій категорії справ, безумовно, є питання предметної підсудності Вищого антикорупційного суду та чи будуть передані на його розгляд кримінальні провадження, у яких судовий розгляд вже розпочався.

І якщо із предметною підсудністю все більш-менш зрозуміло (хоча спірних моментів теж залишається чимало), аби розібратися з другим питанням, доведеться проаналізувати не лише самі зміни в законодавстві, а й їх хронологію прийняття і набрання чинності, адже відповідь слід шукати в різних нормативно-правових актах, причому деякі новели достатньо "важко" прописано та ще й не набрали чинності. До того ж і законодавець не спрощує життя, приймаючи діаметрально протилежні рішення буквально протягом одного місяця.

Отже, предметну підсудність цього суду визначено шляхом доповнення Кримінального процесуального кодексу України відповідною статтею, а саме: згідно з підпунктом "ґ" підпункту 3 пункту 2 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Вищий антикорупційний суд" (далі – Закон № 2447), підписаного Президентом України 07.06.2018 і чинного з 14.06.2018 (та на момент написання цієї статті), КПК доповнюється статтею 33-1 такого змісту:

"Стаття 33-1. Предметна підсудність Вищого антикорупційного суду

1. Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних злочинів, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу Українистаттями 20622092113661 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1 – 3 частини п'ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.

2. Слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті. 

3. Інші суди, визначені цим Кодексом, не можуть розглядати кримінальні провадження щодо злочинів, які віднесені до підсудності Вищого антикорупційного суду (крім випадку, передбаченого абзацом сьомим частини першої статті 34 цього Кодексу)".

Відповідно до пункту 1 розділу VI Закону № 2447 ця норма набирає чинності з дня початку роботи Вищого антикорупційного суду.

Норму прописано – здавалося б, усе, крапка. Проте юридичне суспільство таку норму не сприйняло однозначно, наразі існує чимало думок, заперечень, юридичних висновків1із посиланням на практику ЄСПЛ, правила законотворчої та нормопроектної техніки тощо щодо можливих тлумачень Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2447, основним лейтмотивом яких є те, що ВАС мають бути підсудні виключно кримінальні провадження, досудове розслідування в яких здійснювали детективи НАБУ відповідно до приписів частини п'ятої статті 216 КПК. Автори вважають, що "вихід за ці межі підсудності ВАС, які є безсумнівними, суперечитиме загальним засадам кримінального провадження й вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", та переконані в необхідності внесення законодавчих змін до частини першої статті 331 КПК, примітки до статті 45 КК, а також до статті 216 КПК.

1 Висновок щодо підсудності кримінальних проваджень Вищому антикорупційному суду – ЦППР, Протидія корупції / Законодавство та коментарі, 30.04.2019.

Ідемо далі – які ж кримінальні провадження та як передаватимуться до нового суду?

Підпунктом "х" підпункту 3 пункту 2 розділу VI Закону № 2447  розділ XI "Перехідні положення" КПК доповнено пунктом 202 такого змісту:

"202. З дня початку роботи Вищого антикорупційного суду:

1) слідчі судді (крім слідчих суддів Вищого антикорупційного суду) припиняють приймати до розгляду клопотання у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених цим Кодексом до підсудності Вищого антикорупційного суду, а суди першої інстанції (крім Вищого антикорупційного суду) – обвинувальні акти, клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру та про звільнення від кримінальної відповідальності у зазначених кримінальних провадженнях. Такі клопотання та обвинувальні акти подаються в установленому порядку відповідно до слідчих суддів Вищого антикорупційного суду, Вищого антикорупційного суду;

2) клопотання у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених цим Кодексомдо підсудності Вищого антикорупційного суду, які надійшли до слідчих суддів і не розглянуті до дня початку роботи Вищого антикорупційного суду, негайно передаються до Вищого антикорупційного суду для розгляду в установленому порядку слідчими суддями цього суду;

3) судовий розгляд кримінальних проваджень щодо злочинів, віднесених цим Кодексомдо підсудності Вищого антикорупційного суду, який розпочато у судах першої та/або апеляційної інстанцій та не закінчено до дня початку роботи Вищого антикорупційного суду, продовжується у цих судах. Зазначені кримінальні провадження не можуть бути передані до Вищого антикорупційного суду;

4) суди апеляційної інстанції (крім Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду) продовжують приймати до розгляду апеляційні скарги на судові рішення, які ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених цим Кодексом до підсудності Вищого антикорупційного суду, розгляд яких розпочато у судах першої інстанції до дня початку роботи Вищого антикорупційного суду".

Начебто все зрозуміло – кримінальні провадження, у яких судовий розгляд не завершено до дня початку роботи Вищого антикорупційного суду, не можуть бути передані до Вищого антикорупційного суду, а їх розгляд продовжується у відповідних судах першої та/або апеляційної інстанцій.

Проте 12.07.2018, менше ніж через місяць із дня набрання чинності Законом № 2447, Президент підписує Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд" (далі – Закон № 2509), який набрав чинності з 05.08.2018.

При цьому Законом № 2509 вносяться зміни не лише до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а й до деяких інших законодавчих актів, зокрема й до Закону № 2447

Зокрема, підпунктом 9 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону № 2509 (до речі, цей підпункт також набирає чинності з дня початку роботи Вищого антикорупційного суду) підпункт "х" підпункту 3 пункту 2 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2447 викладається вже зовсім в іншій редакції:

"х) розділ XI "Перехідні положення" доповнити пунктом 202 такого змісту:

"202. З дня початку роботи Вищого антикорупційного суду:

1) слідчі судді (крім слідчих суддів Вищого антикорупційного суду) припиняють приймати до розгляду клопотання у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених цим Кодексом до підсудності Вищого антикорупційного суду, а суди першої інстанції (крім Вищого антикорупційного суду) – обвинувальні акти, клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру та про звільнення від кримінальної відповідальності у зазначених кримінальних провадженнях. Такі клопотання та обвинувальні акти подаються в установленому порядку відповідно до слідчих суддів Вищого антикорупційного суду, Вищого антикорупційного суду;

2) суди апеляційної інстанції (крім Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду) припиняють приймати до розгляду апеляційні скарги у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених цим Кодексом до підсудності Вищого антикорупційного суду;

3) клопотання у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених цим Кодексомдо підсудності Вищого антикорупційного суду, які надійшли до слідчих суддів і не розглянуті до дня початку роботи Вищого антикорупційного суду, передаються до Вищого антикорупційного суду для розгляду в установленому порядку слідчими суддями цього суду;

4) кримінальні провадження щодо злочинів, віднесених цим Кодексом до підсудності Вищого антикорупційного суду, судовий розгляд у судах першої та апеляційної інстанцій яких не закінчено до дня початку роботи Вищого антикорупційного суду, передаються до Вищого антикорупційного суду для розгляду в установленому цим Кодексом порядку;

5) оскарження судових рішень, ухвалених до дня початку роботи Вищого антикорупційного суду, у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених цим Кодексом до підсудності Вищого антикорупційного суду, здійснюється за правилами підсудності, передбаченими цим Кодексом;

6) заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень, що ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій до дня початку роботи Вищого антикорупційного суду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, подаються до Вищого антикорупційного суду та розглядаються ним у встановленому порядку".

Отже, підсумовуючи викладене,  із 7 вересня 2019 року Вищий антикорупційний суд починає розгляд кримінальних проваджень стосовно корупційних злочинів, передбачених статтями 191262308312313320357410 Кримінального кодексу України, у разі їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем; злочинів, передбачених статтями 21035436436413652368 – 3692 КК, а також статтями 20622092113661 КК, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1 – 3 частини п'ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.

Автор: Олег Стегар, юрист

Джерело: ligazakon.ua

Доторкана недоторканність 2019 (Відтепер народні обранці доторкані)

Ток-шоу "ПРОЖЕКТОР" на 7 каналі м.Одеси

Експерти обговорили недавно прийнятий у Верховній Раді України, Закон "Про скасування недоторканності народних депутатів України". Для чого недоторканність була потрібна? Чи зможуть Народні депутати без недоторканності? Чи потрібна недорканність президенту? Та початок роботи нового Антикорупційного суду в Україні.

Про це й не тільки обговорили гості студії:

Вадим Шкаровський, перший заступник голови обласної ради
Євген Стельмах, адвокат
Володимир Хороших,
член обласного бюро ПП «Батьківщина»
Ірина Гриб, головна редакторка «УСІ»
Олександр Борняков, ексдепутат міської ради
Владислав Копитков,
помічник-консультант народного депутата
Сергій Гайдай, політтехнолог
Володимир Петренко, суддя Київського Суду

 

ЄСПЛ: ПРОДОВЖЕННЯ ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ НЕ МОЖНА ОБГРУНТОВУВАТИ НЕОБХІДНІСТЮ ДОДАТКОВОГО ЧАСУ НА РОЗСЛІДУВАННЯ

Суди використовували стандартний шаблон під час призначення та продовження запобіжного заходу, не надаючи жодних  пояснень, чому саме у конкретній справі наведені підстави були доречними, а також обґрунтували свої рішення на підставі абсолютно неприйнятних причин.

Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Мамедов та інші проти Азербайджану» (заява № 35432/07), передає інформаційний ресурс ECHR: Ukrainian Aspect.

Професор Новрузалі Ханмамед огли Мамедов спеціалізувався на талиській мові та був головним редактором азербайджансько-талиської газети.

У 2007 році він був заарештований співробітниками міністерства національної безпеки для допиту у зв’язку із передбачуваною співпрацею з розвідувальною службою Ірану. Через 24 години його було звільнено, але одразу ж повторно заарештовано поліцією через відмову посвідчити свою особу. Того ж дня суд визнав його винним у невиконанні законного наказу співробітника поліції і засудив до 15 днів адміністративного затримання.

Незадовго до дати звільнення, йому висунули обвинувачення у державній зраді та застосували запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на три місяці. Суди продовжували запобіжний захід на рік і чотири місяці через тяжкість обвинувачення та ймовірності того, що він буде переховуватися або перешкоджати розслідуванню. Згодом суди посилались на необхідність більшого часу для проведення розслідування. У 2008 року він був визнаний винним і засуджений до десяти років ув’язнення. У 2009 році він помер у в’язаниці.

В ході провадження як сам Мамедов, так і його родичи подавали скарги до органів влади та судів, стверджуючи про незаконне тримання під вартою та жорстоке поводження. Зокрема, оскаржувалися перші 24 години тримання під вартою (професору не надали жодного документу, який би стосувався його арешту), а також те, що він зазнав  жорстокого поводження протягом цього часу. Крім цього сім’я не змогла з’ясувати, де саме тримали родича під вартою під час відбування адміністративного покарання.

Що стосується поводження, Мамедов скаржився на побиття пальців стільцем, забиття грудної клітини, поранення плечей, нічні допити, залякування, заборону користуватися туалетом під час допиту, а також на відсутність належної медичної допомоги у зв’язку із хронічними хворобами.

Щодо цих скарг не було проведено жодного кримінального розслідування. Національні суди ігнорували твердження, а скарги визнавалися необґрунтованими. Водночас, під час тримання під вартою Мамедова неодноразово оглядали лікарі у зв’язку з його поганим станом здоров’я. Протягом певного періоду 2009 року він відмовлявся перейти в спеціалізований медичний заклад, оскільки він повідомив, що він не міг собі цього дозволити і, у будь-якому випадку, він сумнівався в якості допомоги там. Зрештою він погодився на переведення, але невдовзі помер.

Органи прокуратури негайно розпочали розслідування його смерті, але відмовилися відкривати кримінальне провадження через відсутність доказів злочину. Вони засновували своє рішення на двох звітах, в яких був зроблений висновок, що пан Мамедов помер від серцевого нападу і він не був пов’язаний з медичною допомогою, яка була відповідною. Національні суди підтримали це рішення.

То ж початкову скаргу, яку Мамедов у зв’язку з порушеннями подав до ЄСПЛ, надалі підтримували родичі, доповнивши її претензіями щодо невідповідної медичної допомоги та відсудтності ефективного розслідування смерті.

Суд у Страсбурзі констатував низку порушень Конвенції.

Зокрема, ч. 1 статті 5. Суд повірив опису подій Мамедова щодо його тримання під вартою протягом 24 годин. Це тримання не було задокументоване, що складало особливо серйозне порушення.

Також Високі судді констатували порушення ч. 3 статті 5 через тримання під вартою протягом більш ніж одного року без належного обґрунтування. ЄСПЛ звернув увагу на те, що суди використовували стандартний шаблон під час призначення та продовження запобіжного заходу, не надаючи жодних  пояснень, чому саме у справі Мамедова наведені підстави були доречними. Суди навіть обґрунтували свої рішення на підставі абсолютно неприйнятних причин тримання особи під вартою, як, наприклад, необхідність більшої кількості часу для завершення розслідування.

Суд прийняв версію подій Мамедова і стосовно жорстокого поводження, констатувавши порушення статті 3, незважаючи на те, що він не надав жодних медичних доказів. Його версія була більш послідовною та правдоподібною. Суд також прийняв аргументи стосовно ненадання медичної допомоги. Було зрозуміло, що ні його адвокат, ні його сім’я не могли принести йому необхідні ліки, оскільки вони не були проінформовані про місце його тримання під вартою. З огляду на його похилий вік і вразливий стан здоров’я жорстоке поводження повинне було викликати в нього фізичний біль і значні психічні страждання принижуючи його людську гідність. Жорстоке поводження, посилене відсутністю доступу до зовнішнього світу, було достатньо серйозним для того, щоб його можливо було вважати нелюдським і таким, що принижує гідність, поводженням. Також було констатовано порушення процесуального аспекту розслідування в контексті ст. 3 Конвенції.

Що стосується претензій до смерті під час тримання під вартою, то в ЄСПЛ врахували, що родичи не заперечували факт відмови Мамедова від переведення через фінансове становище. З іншого боку, ув’язненому надавалася безкоштовна медична допомога, а в матеріалах справи не було інформації про необхідність грошей для подальшого лікування. То ж органи влади не були відповідальними за затримку в переведенні Мамедова до медичної установи і зробили все, аби уникнути його смерті.

Проте Суд виявив, що органи влади не провели ефективне розслідування його смерті. Рішення не розпочинати кримінальне розслідування було засноване лише на звітах, які враховували лише причини смерті і медичну допомогу після його переведення в медичний заклад, а не те, які наслідки могли мати затримки в його переведенні. Крім того, органи прокуратури не розглядали те, чому він відмовлявся від переведення. Вони також не пояснили, чи існував зв’язок між його смертю та розміщенням у камері на 15 днів в січні 2009 року. Наприкінці, вони не інформували його дружину і сина про будь-який прогрес в розслідуванні або будь-яким чином залучали їх. Отже, мало місце порушення статті 2 в її процесуальному аспекті.

З огляду на всі порушення ЄСПЛ постановив, що Азербайджан повинен був виплатити пані Мамедовій (син також помер під час провадження) 20 тис. євро відшкодування моральної шкоди.

Джерело: www.echr.com.ua

ПРОКУРОР МАЄ ПРИВІЛЕЙ, ЯКЩО КОРИСТУЄТЬСЯ ТИМИ Ж ДВЕРИМА, ЩО Й СУДДЯ

Заявниця у справі «Cîrstea v. Romania», асистувала в одному з бухарестських пологових будинків. Її призначили відповідальною за відділення інтенсивної терапії для новонароджених. Одного фатального дня вона залишила малят на кілька хвилин, і саме в цей час приміщення зайнялось. Із 11 дітей вижило 6, і в трагедії почали шукати винних.

Прокуратура порушила кримінальну справу. Флорентина Кирстея виступала в ній як свідок. Від неї слідство дізналося про запах горілого, який та відчула. Утім, перевіривши всі електричні пристрої, медсестра виявила, що вони не пошкоджені, тому згодом вийшла з палати терапії.

Прокуратурі дали дозвіл на прослуховування та спостереження за переміщеннями жінки протягом місяця. Дії були негласними, але обвинувач вирішив висловити свою позицію щодо провадження в інтерв’ю. Він заявив, що під час пожежі в медичного персоналу був корпоратив, тільки слідство ще не встановило, чи відвідувала його Ф.Кирстея. І додав: тільки вона могла відчинити двері у відділенні інтенсивної терапії, оскільки лише в неї був магнітний ключ.

Так прокурор фактично визнав медсестру винною. Невдовзі жінка стала підозрюваною. Її заарештувати на добу.

В ізоляторі вона знову давала показання, але вже в присутності адвоката. Ф.Кирстея зазначила, що виходила в одне приміщення, потім у туалет, у ще одну кімнату, а далі не змогла ввійти до відділення терапії через дим. Було прийняте рішення взяти її під варту. У суді жінка дещо змінила показання.

Ф.Кирстея зізналася, що залишила немовлят не з власної волі, а тому, що колеги попросили «підскочити». Такою заявою вона спонукала суд подовжити строк затримання на 29 днів. При цьому законники послалися на практику Європейського суду з прав людини за §1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справах «Fox, Campbell and Hartley v. UK», «Dumont-Maliverg v. France»). Тобто підтвердили, що застосування такого заходу виправдовується тим, що була наявна обґрунтована підозра в тому, що заявниця скоїла злочин, в якому її обвинувачували. У суддів склалося враження, що остання порушила свої професійні обов’язки, що призвело до дуже серйозних наслідків.

Свою роль також відіграла нещирість жінки. З’ясувалося, що один її колега також змінив свої показання в ході слідства. Тому, «зважаючи на тяжкість скоєного й сильне почуття незахищеності, яке відчувала громадськість після останніх подій», тимчасове затримання виправдовувалося необхідністю захисту громадського порядку.

Проте заявниця вважала, що юстиція не мала тих доказів, які дозволяли б уважати, що вона скоїла злочин, тому й оскаржувала таке рішення. А занепокоєння суспільства пояснювала не своїми діями, а тим, що в лікарні взагалі могла статися пожежа. Та суд своєї позиції не тільки не змінив, а ще й подовжив строк тримання під вартою, мотивуючи це тим, що заявниця, будучи на волі, може спробувати вплинути на свідків.

Так запобіжний захід плавно перетік в ув’язнення на 2 роки та 2 місяці, тобто слідство все-таки знайшло докази того, що вина лежить саме на медсестрі.

Слово про арешт

Ф.Кирстея поскаржилася на арешт у ході розслідування до ЄСПЛ. У Страсбурзі нагадали, що судовий перегляд обставин затримання повинен бути автоматичним, тобто судді не мають чекати, щоб їх про це попросив затриманий. Такі висновки містяться в рішеннях у справах «Viorel Burzo v. Romania» та «McKay v. UK».

Заявниця стверджувала, що її фактично звинуватили в тому, що вона загрожує громадському порядку через те, що прокурор поширив у ЗМІ неправдиву інформацію. Такі дії посадовця, на її думку, суперечать духу конвенції та принципу презумпції невинуватості в діяльності судової влади, у тому, що в громадськості виникла негативна реакція, винен прокурор. До того ж кожен її крок і так був під прицілом правоохоронців.

Судді, на думку Ф.Кирстеї, також поквапилися з рішенням, бо просто фізично не могли встигнути ознайомитися з усіма матеріалами справи, щоб у них з’явилась обґрунтована підозра. А те, що судді та прокурори входили до зали засідань через одні двері, порушило принцип рівності сторін.

Суд підтвердив, що при вирішенні питання щодо тримання заявниці законники визнали існування розумних підстав, які дали право вважати, що вона винна в тому, що відбулося. А отже, взяття під варту не порушує вимог §1 ст.5 конвенції.

Разом з тим суд першої інстанції прийняв рішення подовжити строк тримання, але просто повторив попередні аргументи. Вочевидь, там забули про те, що затримання не може бути застосованим як альтернатива покаранню та ґрунтуватися не на фактах. Адже у Страсбурзі вже встановлювали, що навіть короткий термін тримання під вартою повинен переконливо пояснюватися.

Таким чином, навіть той факт, що затримання тривало близько двох місяців, не звільняє юстицію від зобов’язання належним чином обґрунтувати рішення про продовження цього заходу. Так було констатовано порушення §3 ст.5 конвенції.

Недотриманим також визнали §4 цієї статті, оскільки в прокурора під час оскарження арешту було привілейоване становище. Той факт, що він разом із суддею скористався одними дверима, також був не на користь держави.

Можливо, Євросуд констатував би й порушення ст.8 конвенції, спираючись на інтерв’ю прокурора, але в цій частині питання не пройшло всіх національних інстанцій.

Отже, рішення стало ще одним нагадуванням про те, що навіть у дуже емоційних справах не можна забувати про здоровий глузд, особливо суддям. Прокурорам же не варто чинити так, щоб сторона захисту відчувала їх зверхність. За свої помилки юстиція завинила заявниці €5000.

Вероніка ВОЛИК, «Закон і Бізнес»

Боротьба з неправильними парковками – штраф інспектора з паркування доведеться оплатити

Кодекс про адміністративні правопорушення, надає змогу відбутися половиною розміру штрафу за неправильне паркування та порушення правил зупинки, якщо його оплата відбудеться на протязі 10 банківських днів. Окрім того, якщо не оплатити штраф інспектора з паркування, на протязі 30 днів, то сумма штрафу подвоюється та буде стягнута органами виконавчої служби.

Про це і не тільки в єфірі "Думська ТВ", обговорили керуючий АБ "Адвокат Стельмах та партнери", адвокат Євген Стельмах та голова Громадської організації "Сторона Закону", юрист, Оксана Стельмах.

Інспектори з паркування розпочали роботу в Одесі (коментар адвоката Євгена Стельмаха)

В ефірі 7 каналу м. Одеси, обговорили початок роботи інспекторів з паркування.

Яким чином вони будуть працювати, як оплатити штраф 50 відсотків? Про це і не тільки.

Гості студії:

Олександр Румянцев адвокат з ДТП;

Євген Стельмах, адвокат, екс заступник начальника патрульної поліції Одеси;

Сергій Чорноіваненко, транспортний експерт.

Практику ЄСПЛ не можна використовувати проти обвинуваченого

Судове рішення від 7 серпня 2019 року, справа № 607/14707/17: https://court.sinko.me/document/83589933_3eacd80f

Доводи прокурора в касаційній скарзі про необхідність застосування практики Європейського Суду з прав людини є важливим аспектом захисту прав людини, але в даному кримінальному провадженні зазначена в касаційній скарзі практика Європейського Суду з прав людини буде використовуватися не на користь засудженого, що може становити ризики для справедливості кримінального провадження в частині дотримання закону при отриманні доказів.

ЄСПЛ не може замінювати рішення національних судів своїми і його повноваження щодо аналізу дотримання національного законодавства є обмеженими (рішення «Дубецька та інші проти України» від 10 травня 2011 року).

Джерело: Sinko Apps 

ОБВИНУВАЧЕНИЙ МАЄ БЕЗПОСЕРЕДНЬО ДОПИТУВАТИ ПРАВООХОРОНЦІВ ЯК СВІДКІВ

Навіть велика відстань між судом та місцем служби не може бути підставою для позбавлення обвинуваченого можливості безпосередньо допитати правоохоронця як свідка під час судового розгляду справи.

Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Юрек та Юрек проти Туреччини» (№ 74845/12), передає інформаційний ресурс ECHR: Ukrainian Aspect.

У 2009 році відбулася демонстрація на підтримку керівника незаконної терористичної організації,що закінчилася нападом на поліцейських. Кілька протестувальників (у тому числі Незір Юрек та Ахмет Юрек) було затримано.

Поставши перед судом, вони повідомили, що не брали участі в демонстрації. Тим не менш, чоловіки були поміщені під варту. Згодом прокурор підписав обвинувальний акт, звинувативши їх в членстві в незаконній організації, носінні вибухових матеріалів, порушенні закону про мітинги, а також у поширенні пропаганди терористичної організації.

Вісім поліцейських, які арештовували протестувальників, надали свідчення в суді першої інстанції, але без присутності заявників або їх захисників. Вони повідомили, що не зможуть з’явитися в суді під час наступного слухання тому, що їх місце служби розташоване далеко і вони мають чергувати.

Під час наступного слухання показання поліцейських були зачитані обвинуваченим та їх адвокатам. Сторона захисту заперечила ці заяви стверджуючи, що вони були позбавлені права на перехресний допит цих свідків. Клопотання про повторний допит було відхилене. У 2010 році суд виніс Юрекам обвинувальний вирок. Оскарження успіху не мало і обинувачені у злочинах відбули призначене їм покарання.

Незір Юрек та Ахмет Юрек звернулися до ЄСПЛ, стверджуючи, що були засуджені, незважаючи на той факт, що були непричетні до будь-якого насильства, суд першої інстанції не провів належного розслідування, а також те, що вони були позбавлені можливості допитати співробітників поліції, заяви яких були прийняті в суді за відсутності заявників.

Суд у Страсбурзі констатував порушення ч. 1, п. «d» ч. 3 ст. 6 (право на справедливий судовий розгляд та право на присутність та допит свідків) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та присудив 5 тис. євро компенсації моральної шкоди кожному із заявників.

Джерело: https://www.echr.com.ua/ne-lishe-sud-ale-j-obvinuvachenij-maye-bezposeredno-dopituvati-pravooxoronciv-yak-svidkiv/

ВС: Неактивний адвокат – підстава для скасування вироку.

Верховний Суд в складі Касаційного кримінального суду в своїй постанові від 13 червня 2019 року по справі № 607/9498/16-к вказав, коли бездіяльність адвоката в кримінальному процесі може спричинити скасування вироку і перегляд справи судом першої інстанції.

Зокрема, як видно з обвинувального акту і документів, наявних в матеріалах кримінального провадження, засуджений проживає в місті Луганську. В той же час, суд, призначаючи підготовче судове засідання і наступні судові засідання, здійснював напрямок судових повісток і повідомлень засудженому за адресою в місті Алчевськ. У повідомленнях про виклик засудженого, опублікованих в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме в газеті «Урядовий кур'єр» також вказано адреси в м.Алчевськ. Тобто, судом не виконані вимоги закону в частині належного повідомлення засудженого про час і місце розгляду справи.

Таким чином, в даній справі відсутні неспростовні докази, що засуджений в достатній мірі проінформований про те, що відбудеться судовий розгляд його справи, а також підстави, з яких можна було б зробити висновок, що обвинувачений відмовився від свого права брати участь у слуханні справи.

Також, як вбачається з матеріалів провадження у звукозапису судових засідань, призначений захисник лише формально був присутній в судових засіданнях, він не заявляв ніяких заяв або клопотань, спрямованих на захист засудженого, погоджувався з усіма клопотаннями сторони звинувачення, в зв'язку з чим судовий розгляд було неповним, одностороннім і упередженим, що призвело до порушення принципу змагальності.

Незважаючи на неналежне повідомлення підзахисного про дату і час судових засідань, захисник не заперечував проти здійснення спеціального судового провадження. Крім того, в судових дебатах захисник зазначив, що йому важко висловити свою думку з приводу винності чи невинності засудженого, оскільки останнього немає в засіданні. Також він просив, що якщо суд в нарадчій кімнаті прийде до висновку про винність засудженого у вчиненні інкримінованих злочинів, призначити покарання із застосуванням ст. 75 КК.
Захисник не зустрічається з засудженим протягом досудового слідства та судового розгляду справи, не погоджував з ним лінію захисту від обвинувачення, не приймав ніяких заходів, спрямованих на захист обвинуваченого, не заявляв жодного клопотання в ході досудового та судового слідства, практично не здійснював захист від звинувачення за вчинення, в тому числі, і особливо тяжкого злочину.

Зазначене є істотним порушенням кримінального процесуального закону, порушенням права на захист, що завадило суду ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення. Апеляційний суд на зазначені порушення вимог закону уваги не звернув і не виправив їх.

З урахуванням зазначеного, судові рішення підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

джерело:https://yaizakon.com.ua/esli-advokat-byl-neaktiven-v-zashhite-eto-osnovanie-dlya-otmeny-prigovora/

ВС: розгляд суддею інших судових справ у період знаходження у нарадчій кімнаті є істотним порушенням закону

Якщо суд перебуває в нарадчій кімнаті для ухвалення судового рішення у відповідному кримінальному провадженні, розгляд ним інших судових справ у цей період, проведення судових засідань з ухваленням як судових рішень по суті вимог, так і рішень з процесуальних питань, в тому числі щодо повернення матеріалів провадження, свідчить про порушення таємниці наради суддів, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Про це йдеться в постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, яка розглянула касаційні скарги прокурора, трьох захисників засуджених та потерпілої на вирок міського та ухвалу апеляційного судів. Відповідно до вироку двоє осіб були засуджені за ч. 3 ст.190, ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України (шахрайство).

Апеляційний суд частково скасував вирок, а також змінив його в частині призначеного особам покарання.

У касаційних скаргах ставилися питання про скасування судових рішень щодо засуджених та призначення нового розгляду, які мотивувалися істотними порушеннями вимог процесуального закону, що перешкодило судам ухвалити законні й обґрунтовані рішення. Зокрема, один із захисників у касаційній скарзі стверджував про порушення судом першої інстанції таємниці нарадчої кімнати.

Колегія суддів ККС ВС визнала ці доводи обґрунтованими з огляду на таке.

Таємниця наради суддів є одним із найважливіших принципів правосуддя, що служить гарантією об’єктивності, незалежності, безсторонності, неупередженості та справедливості суду. Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання.

Отже, таємниця нарадчої кімнати є охоронюваною законом, і наведене положення стосується не лише дотримання таємниці наради суддів у кримінальному провадженні. Важливість дотримання такої таємниці не підлягає оспорюванню, а в разі її порушення нівелюється сам процес ухвалення законного судового рішення незалежним судом.

Під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції після останнього слова обвинуваченого суд негайно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання (ст. 366 Кримінального процесуального кодексу України). У цьому випадку законодавець недарма вжив термін «негайно», оскільки має значення не лише нерозголошення інформації обговорюваної в нарадчій кімнаті, а й зосередження суду на обставинах того кримінального провадження, яке він має завершити ухваленням судового рішення.

У цьому кримінальному провадженні 29 вересня 2016 року, після заслуховування останнього слова обвинувачених, суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення, яке проголосив після виходу з нарадчої кімнати 5 жовтня 2016 року.

У свою чергу, захисник на підтвердження своїх доводів про порушення місцевим судом таємниці нарадчої кімнати долучив до касаційної скарги копії восьми судових рішень з Єдиного державного реєстру судових рішень, які суддя, котра входила до складу колегії суддів, що розглядала згадане кримінальне провадження, ухвалила в інших судових справах під час перебування в нарадчій кімнаті з 29 вересня по 5 жовтня 2016 року.

Як з’ясувалося, вказані рішення стосувалися призначення підготовчих судових засідань в інших справах; повернення отриманих матеріалів про вчинення адміністративного правопорушення за нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв’язку з неявкою осіб, щодо яких було складено протоколи, для доопрацювання та усунення недоліків; розгляд заяви засудженого про судове засідання в режимі відеоконференції; призначення захисника з центру безоплатної вторинної правової допомоги.

Суд касаційної інстанції, враховуючи положення законодавства, за наведених обставин щодо вчинення суддею відповідних процесуальних дій та ухвалення судових рішень в інших провадженнях під час її перебування в нарадчій кімнаті в складі колегії суддів в зазначеному кримінальному провадженні, констатує порушення судом першої інстанції таємниці нарадчої кімнати, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а отже − підставою для скасування судових рішень стосовно засуджених і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Джерело: СУДОВА ВЛАДА