Ознайомлення з матеріалами кримінального провадження без участі захисника не є порушенням права на захист.

Такий висновок 12 листопада 2021 року закріпив у своєму обвинувальному вироку Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області,  засудивши старшого лейтенанта поліції, за отримання неправомурної вигоди по ч.3 ст.368 КК України, до 6 років позбавлення волі. Підставою для цього стала помилка обвинуваченого, який підписав протокол ознайомлення із матеріалами справи без захисника.

Сторона захисту наполягала, що ухвали про проведення негласних слідчих дій не були належним чином в порядку статті 290 КПК України надані стороні захисту, а те, що в матеріалах справи є протокол надання цих документів ОСОБА_1 в порядку ст. 290 КПК України є грубим порушенням права обвинуваченого на захист, адже у той день у судовому засіданні ОСОБА_1 просив слухання справи відкласти у зв`язку з укладенням договору з іншими захисниками і це було задоволено судом, а також прокурор Гуров Я.В. проти цього не заперечував. Після засідання прокурор запросив ОСОБА_1 у приміщення прокуратури, де, без участі захисників ознайомив того з ухвалами апеляційного суду про що прокурором було складено відповідний протокол в порядку ст. 290 КПК України, який у подальшому був наданий суду разом з ухвалами апеляційного суду Миколаївської області.

Однак, суд констатував:

З приводу порушення права на захист обвинуваченого ОСОБА_1 при виконанні ст. 290 КПК України, то слід зазначити, що кримінальне правопорушення у якому звинувачується обвинувачений не передбачає обов`язкової участі захисника.

Щодо відкриття стороні захисту ухвал Апеляційного суду Миколаївської області про надання дозволу на проведення НСРД відносно ОСОБА_1 .

Так, прокуратурою Одеської області 19.01.2017 до Білгород-Дністровського міськрайонного суду скеровано обвинувальний акт у відношенні ОСОБА_1 .

До місцевої прокуратури 21.03.2017 супровідним листом старший групи прокурорів у даному кримінальному провадженні скеровано лист Апеляційного суду Миколаївської області від 27.02.2017 та ухвали Апеляційного суду Миколаївської області № 2192, 2194, 2195 та 2196.

На виконання вимог ч. 11 ст. 290 КПК України прокурором відкриті вказані матеріали ОСОБА_1 , та після їх відкриття відповідний протокол від 05.03.2018 долучено до матеріалів судової справи. ОСОБА_1 у протоколі власноручно зазначено «доповнень та зауважень немає».

Обвинувачений ОСОБА_1 добровільно з`явився до приміщення Білгород-Дністровської прокуратури де і приймав участь у вищезазначеній процесуальній дії. Будь-яких скарг ні до, ні під час, або після цієї процесуальної дії він не заявляв, а звернув на це увагу після тривалого часу.

З повним текстом рішення можна ознаомитися за посиланням.

Виправдувальний вирок: Недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту

Болградський районний суд Одеської області своїм вироком від 04.11.2021 року виправдав особу яку обвинувачували у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 345 КК України за ознаками: умисне заподіяння працівнику правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень, у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

У вироку зазначається, що будь-яких доказів, спростовуючих покази обвинуваченого, а саме проведення з ним слідчого експерименту, одночасного допиту зі свідками та потерпілим, та інше, прокурором суду не надано. Будь-яких клопотань стороною обвинувачення після дослідження всіх письмових доказів, суду заявлено не було.

Під час судового слідства не встановлено та не підтверджується належними і допустимими доказами, що потерпілий працівник поліції отримав тілесні ушкодження під час виконання службових обов`язків, а також не доведено дій обвинуваченого щодо завдання цих ушкоджень, та наявності умислу направленого на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень.

Суд констатував, що для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту.

З повним текстом вироку можна ознайомитись за посиланням.

Суд ухвалив виправдувальний вирок через незаконне затримання обвинувачених

08.11.2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалив виправдалиний вирок, яким виправдав двох осіб які обвинувачувалися у скоєнні злочину передбаченого ч.1 ст.263 КК України, – Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами.

Органи досудового розслідування кваліфікували дії ОСОБА_1 за п`ятьма епізодами та в сукупності за ч. 1 ст. 263 КК України, як придбання, зберігання, носіння, збут вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

Дії іншого обвинуваченого було кваліфіковано за ч. 1 ст. 263 КК України, як носіння, зберігання, придбання, збут вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

Cуд констатував, що обвинувачені були незаконно затримані без дотримання вимог ст.208, 209 КПК України. Таким чином у зв`язку з незаконним затриманням обвинувачених суд визнає недопустимими протоколи огляду місяця події, а також всі інші надані докази у кримінальному провадженні, які є похідними від цих протоколів огляду.

З повним текстом вироку можна ознайомитись за посиланням.

Суд виправдав особу через те, що докази у спаві збирав свідок

02.11.2021 року Приморський суд виправдав декана факультету Інноваційних технологій харчування, ресторанно-готельного і туристичного бізнесу Одеської національної академії харчових технологій. Яку обвинувачували в отриманні неправомірної вигоди від матері студента.

Читайте також: Зізнання обвинуваченого під час проведення слідчого експерименту у кримінальному провадженні, не має доказового значення.

Суд зазначив:

У даному випадку, свідок, який не є уповноваженою на збирання доказів особою, надає особі, яка не є учасником кримінального провадження докази, без зазначення номера кримінального провадження, якого вони стосуються. Окремо суд підкреслює, що зі сторони обвинувачення, яка і є уповноваженою на проведення досудового розслідування, запитів в порядку ст. 93 КПК України на адресу ОСОБА_16 не направлялось.

Із клопотанням про накладення арешту на, так званий предмет злочину, сторона обвинувачення звертається значно пізніше, і тільки 20 липня 2016 року, слідчий суддя вирішує питання про застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження. При цьому, у жодному із документів не міститься відомостей, до якого із кримінальних проваджень, розпочатих СУ ГУНП в Одеській області, належать ці кошти.

Протягом тривалого строку, з 04.07.2016 по 20.07.2016, так званий предмет злочину, без будь-якої правової підстави знаходився у володінні сторони обвинувачення. Такі факти є теж свідченням допущення істотних порушень вимог Кримінального процесуального кодексу України, а тому ці грошові кошти є недопустимими доказами.

З повним текстом вироку можна ознайомитись за посиланням.

Виправдувальний вирок: Суд дослідивши належні та достовірні докази, дійшов висновку що вони не належні та не достовірні

29 жовтня 2021 року Коростенський міськрайонний суд Житомирської області визнав невинуватим особу та виправдав від обвинувачення у згвалтуванні рідної сестри.

Обвинувачений, обвинувачувався в тому, що 07.04.2021 року близько 00.30 год., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись за місцем свого проживання,  маючи на меті зґвалтувати свою рідну неповнолітню сестру, з якою перебуває в родинних відносинах, застосувавши фізичне насильство відносно неповнолітньої, яке виразилось у фізичній перевазі, утримуючи її біля себе, силоміць зняв з неї верхній одяг та спідню білизну, після чого, ігноруючи волю потерпілої, вдарив її рукою по обличчю, однією рукою схватив її за шию, а іншою закрив рот, тим самим долаючи її опір, та спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді синця у нижній повіці правого ока, садна біля зовнішнього кута правого ока, синця навколо садна, синця в проекції правого грудино-ключичного з`єднання, слабо вираженого синця по зовнішній поверхні середньої частини лівого плеча, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Читайте також: Верховний суд: Неактивний адвокат – підстава для скасування вироку.

Після чого, знявши з себе штани та спідню білизну, вчинив дії сексуального характеру, пов`язані із анальним проникненням в тіло неповнолітньої  з використанням своїх геніталій, без її добровільної згоди, в результаті чого потерпіла отримала тілесні ушкодження у виді тріщин в повздовжньому напрямку з кровоподтьоками, які відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я.

Такі умисні дії, які виразились у вчиненні дій сексуального характеру, пов`язані із анальним проникненням в тіло іншої неповнолітньої особи з використанням геніталій, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування), кваліфіковано стороною обвинувачення як злочин, передбачений ст.152 ч.3 КК України.

Однак сторона обвинувачення не надала суду підтверджуючих  доказів даного факту. Окрім того потерпіла повідомила, що навмисно оговорила брата так як образилась на ньоговін бо він на неї насварився, що пізно прийшла. Суд виправдовуючи особу, проаналізувавши всі дослідженні в судовому засіданні докази, які є допустимими, належними та достовірними, суд дійшов висновку про відсутність належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували факт зґвалтування 07.04.2021 року обвинуваченим потерпілої.

З повним текстом рішення можна ознаомитися за посиланням.

 

Виправдувальний вирок: КПК України зобов`язує не доводити невинуватість у вчиненні злочину, а навпаки доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.

Жашківським районним судом Черкаської області виправдано водія від обвинувачень у вчиненні порушень правил дорожнього руху, що спричинило тяжке тілесне ушкодження (ч.2 ст.286 КК України). З моменту ДТП пройшло майже десять років. Через плутанину в показах свідків, висновком, призначеної в суді, комплексної судової медико-автотехнічної експертизи, не встановлено хто ж з осіб які знаходились в салоні автомобіля перебував за кермом.

Водія автомобіля Опель Вектра обвинувачували в порушенні вимог п.п. 2.3 б), 2.9 а), та 12.1 Правил дорожнього руху України.  04 березня 2012 року близько 18 год. 00 хв. на 84 км + 150 м автодороги Орадівка-Жашків-Мошни, поблизу с.Тетерівка Жашківського району Черкаської області, він керував автомобілем, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, не вибрав безпечної швидкості, не впорався з керуванням вказаного транспортного засобу, з`їхав з проїжджої частини дороги в кювет за правим по напрямку руху узбіччям, де здійснив наїзд на дерево.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, десятилітньої давності, пасажири автомобіля отримали травми різного ступеня тяжкості.

Читайте також: Алгоритм дій потерпілого по КПК

Даючи правову оцінку встановленим по кримінальному провадженню обставинам, суд прийшов до висновку, що доводи обвинувачення не знайшли свого об`єктивного підтвердження, ґрунтуються на припущеннях, які не відповідають критеріям допустимості і законності, приймаючи до уваги вимоги ст.62 Конституції України, суд вважає, що доказів обвинувачення про вчинення злочину не надано, а усі сумніви стосовно доказування вини трактуються на користь обвинуваченого. Інших доказів, які б були прийнятними поза розумним сумнівом, суду не надано.

Суд констатував, що КПК України зобов`язує не доводити невинуватість у вчиненні злочину, а навпаки доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Окрім того зазначивши у вироку, що жоден із досліджених в суді доказів, наданих стороною обвинувачення, прямо не вказує на те, що саме обвинувачений вчинив цей злочин.

Читайте також: Статус потерпілого особа набуває автоматично за наявності заподіяння майнової або моральної шкоди.

Суд наголосив, що КПК України зобов`язує не доводити невинуватість у вчиненні злочину, а навпаки доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.

З повним текстом вироку можна ознайомитись за посиланням.

Зізнання обвинуваченого під час проведення слідчого експерименту у кримінальному провадженні, не має доказового значення.

Черговий виправдувальний вирок ухвалено Котовським районним судом Одеської області, через процесуальні порушення під час досудового розслідування. Стороною обвинувачення було проведено слідчий експеримент, на якому обвинувачений зізнався у вчиненні злочину, проте суд відкинув цей доказ, мотивуючи тим, що слідчий експеримент не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань,  проводений виключно у формі повідомлення підозрюваним відомостей. Суд аналізуючи  докази сторони обвинувачення, розцінив слідчий експеримент як повторний допит.

Обвинувачували особу у вчиненні тяжкого злочину передбаченого ч.2 ст.121 КК України, – умисне тяжке тілесне ушкодження що спричинило смерть потерпілого, за який законом передбачено до десяти років позбавлення волі.

Дослідивши всі надані сторонами в судовому засіданні докази, проаналізувавши їх в сукупності, суд прийшов до висновку, що вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст. 121 КК України не доведена.

При проведенні слідчого експерименту участь підозрюваного, обвинуваченого не може виявлятися виключно в формі повідомлення відомостей про фактичні дані, які мають значення для кримінального провадження (адже це є предметом допиту). Слідчий експеримент, здійснений у такій формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, має розцінюватися як повторний допит, що не може мати в суді доказового значення з огляду на ч. 4 ст. 95 КПК, згідно з якою суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст. 225 КПК.

Посилання прокурора в судовому засіданні на зізнання обвинуваченого  під час проведення слідчого експерименту у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України не має доказового значення по справі, адже за положеннями ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Таким чином, протокол проведення слідчого експерименту не є сам по собі джерелом доказів в розумінні ст.84 КПК України, а є формою фіксування слідчої (розшукової) дії.

Зокрема, протокол проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого є формою фіксування наданих ним на досудовому слідстві показань.

Згідно ж ч.4 ст.95 КПК України суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Касаційного

Вказаний висновок, викладений у вироку Котовського районного суду Одеської області, узгоджується із постановою Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3597/17

З повним текстом рішення можна ознайомитися за посиланням.

Не повідомлення обвинуваченого про призначення у справі експертизи, призвело до виправдувального вироку

Христинівський районний суд Черкаської області ухвалив вирок від 25.10.2021 року яким виправдав особу у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Мотиви такого рішення суд обгрунтував порушенням права на захист, яке виникло через неповідомлення обвинуваченого, про призначення експертизи у кримінальному провадженню.

Читайте також: Суд констатував, що зізнання обвинуваченого під час проведення слідчого експерименту у кримінальному провадженні, не має доказового значення.

Аналізуючи зазначені норми, суд прийшов до беззаперечного висновку, що прокурор під час судового розгляду надає суду ті докази, які вважає необхідними для доведеності або спростування тієї чи іншої обставини, при цьому суд позбавлений можливості витребовувати у прокурора будь-які документи, оскільки в цьому разі буде порушено принцип змагальності сторін у кримінальному провадженні.

Так, за змістом вступної частини висновку експерта (експертиза за матеріалами справи) в розділі «Обставини справи» зазначено, зокрема, що за змістом фабули постанови про призначення експертизи вказано, що підозрюваний відмовився від надання показів щодо механізму дорожньо-транспортної пригоди. Разом з тим суду не надано доказів, відмови обвинуваченого від проведення слідчого експеременту за його участі, як не надано доказів і проведення слідчих експериментів з іншими учасниками з метою фіксування у встановленому законом порядку механізму дорожньо-транспортної пригоду, в тому числі і місце розташування пасажирів в салоні автомобіля під час ДТП.

Натомість, нормами КПК України передбачено,що при призначенні експертизи обвинувачений має право: 1) заявити відвід експерту; 2) просити про призначення експертизи з числа вказаних ним осіб; 3) просити про постановку перед експертизою додаткових запитань; 4) давати пояснення експерту; 5) пред`являти додаткові документи; 6) ознайомлюватися з матеріалами експертизи і висновком експерта після закінчення експертизи; 7) заявляти клопотання про призначення нової або додаткової експертизи; 8) бути присутнім з дозволу слідчого при проведенні експертом окремих досліджень і давати пояснення.

Суд констатував, що не повідомлення обвинуваченого про призначення у справі експертизи, позбавлення можливості брати участь в проведенні експертизи та позбавлення його можливості реалізувати в повній мірі інші свої права надані законом, порушує право на захист обвинуваченого.

Ознайомитися з повним текстом вироку можна за посиланням.

Суд призначив покарання вище ніж просив прокурор, – “Ні від кого не можна вимагати, щоб він не робив помилок, але можна вимагати щоб кожен, хто зробив помилку, негайно в ній зізнавався і її виправляв …”

“Ні від кого не можна вимагати, щоб він не робив помилок, але можна вимагати щоб кожен, хто зробив помилку, негайно в ній зізнавався і її виправляв …”

– саме так зазначено у вироку від 25 жовтня 2021 року яким Малиновський районний суд м.Одеси засудив особу до більшого терміну ніж просив прокурор.

Обвинувачували ж водія за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.286 КК України. Тобто за порушення Правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Суд під головуванням судді Гарського О.В., констатував що може призначити покарання в межах установлених санкцією відповідної статті, незважаючи на позицію сторони обвинувачення. Окрім того заслуговує на увагу літературний підхід судді при обгрунтуванні міри покарання.

«Ні від кого не можна вимагати, щоб він не робив помилок, але можна вимагати щоб кожен, хто зробив помилку, негайно в ній зізнавався і її виправляв …»

Дійсно, в житті кожного бувають помилки. Не помиляється лише той, хто нічого не робить. Іноді помилки можуть призводити в тому числі до суспільно небезпечних наслідків. Однак у кожному такому випадку, потрібно занадто самокритично оцінити свої дії. Відсутність такої критичної самооцінки, дуже часто призводить до створення нових подій у житті, які так само або навіть ще більше призводять до порушення певних встановлених у суспільстві правил.

Відповідно призначаючи покарання обвинуваченому, суд виходить з того, що останній жодних розумних висновків щодо своєї суспільно небезпечної поведінки не зробив, обставини події фактично викривляє до неймовірності, дії учасників події трактує виключно у вигідних для себе обставинах, не розуміючи, що факт порушення Правил дорожнього руху настільки очевидний, що не призводить до будь-якої іншої думки окрім тої яка викладена у обвинувальному вироку (думка про винність обвинуваченого поза будь-яким розумним сумнівом).

Суд не погоджується з прокурором щодо виду та строку покарання, яка просила призначити арешт на строк 6 місяців, оскільки вважає, що обвинувачений є особою, яка здатна при порушенні встановлених у суспільстві правил нехтувати ними та вважати свою поведінку єдино вірною і такою, що відповідає як моральним принципам людини, так і нормі закону. Це в свою чергу створює небезпеку для інших громадян, оскільки ОСОБА_1 не розуміє встановлених правил дорожнього руху і використовує їх на власний розсуд, який не має нічого спільного з реальними нормами права. Відповідно суд вважає, що до обвинуваченого необхідно призначити більш суворе покарання, ніж запропоновано прокурором.

Суд вважає за необхідне враховуючи всі встановлені обставини призначити покарання обвинуваченому у межах санкції ч. 1 ст. 286 КК у вигляді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців. При цьому підстав для застосування ст. 75 КК суд не находить, оскільки як зазначено вище у вироку, особистість обвинуваченого не дає можливості суду зробити висновок, що обвинувачений заслуговує на можливість виправлення без відбуття реального покарання. Дане покарання суд вважає як необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і таким, яке буде слугувати попередженням вчиненню нових правопорушень, так і справедливим, оскільки буде відповідати не критичній поведінці останнього щодо суспільно небезпечних наслідків своїх дій.

З повним текстом рішення можна ознайомитись за посиланням.

Іллічівський районний суд виправдав обвинувачених в умисному вбивстві через помилку сторони обвинувачення.

Іллічівський районний суд Одеської області ухвалив вирок, яким виправдав трьох обвинувачених у вчиненні умисного вбивства.

Орган досудового розслідування кваліфікував дії: обвинувачених за п.п. 6, 12, ч. 2 ст. 115 КК України, за кваліфікуючими ознаками: вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб.

Однак суд прийшов до висновку, що стороною обвинувачення, органом досудового розслідування було порушено порядок проведення досудового розслідування, складання та вручення обвинувального акту поза межами строку досудового розслідування, направлення до суду порушило право обвинувачених на захист.

Враховуючи, що повідомлення про підозру  ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вручено 05 березня 2013 року, до суду обвинувальний акт вперше надійшов 30 травня 2013 року у якому строк досудового розслідування тривав 3 (три) місяці, тобто усунення недоліків в обвинувальному акті та повторне його направлення до суду необхідно було здійснити упродовж 6 (шести) діб.

       З огляду на лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2012 року № 223-1430/0/4-12 «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» прокурор позбавлений можливості проведення будь-яких слідчих або інших процесуальних дій, крім тих, що зазначені в ухвалі про повернення обвинувального акта.

Судом враховується, що первинний обвинувальний акт направлений до суду своєчасно в межах строків досудового розслідування і ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали статус обвинувачених з моменту вручення їм цього акту – 30 травня 2013 року.

Разом з тим, повернення обвинувального акту не означає відновлення досудового розслідування та його продовження. Прокурору надається виключно можливість усунути недоліки обвинувального акту, але не надає органу досудового розслідування можливість відновити це розслідування, проведення будь-яких слідчо-розшукових дій.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру  прокурору для усунення недоліків за яких вони не відповідають вимогам цього Кодексу.

Таким чином, після повернення обвинувального акту до прокурора, залишок строку досудового розслідування використовується виключно для усунення недоліків обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, без права на відновлення досудового розслідування, проведення будь-яких слідчо-розшукових дій.

Суд приходить до висновку, що фактичне відновлення досудового розслідування відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як підозрюваних, надання слідчому доручення на проведення досудового розслідування, призначення судової експертизи, продовження строків досудового розслідування до 4-х, 6-і місяців, нове відкриття підозрюваним ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 матеріалів кримінального провадження, в порядку ст. 290 КПК України, були незаконними.

Зазначені дії свідчать про те, що вказані дії призвели до втрати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , статусу обвинувачених за обвинувальним актом від 30 травня 2013 року та їм штучно відновлено статус підозрюваних, як особам яких раніше було повідомлено про підозру.

Таким чином, обвинувальний акт від 04 вересня 2017 року був складений поза межами строку досудового розслідування, який сплинув не пізніше 01 лютого 2017 року та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не набули статусу обвинувачених в даному кримінальному провадженні у передбачений КПК України порядку.

Ознайомитися з повним текстом вироку можна  за посиланням .